TextBook — Ні. Чергуватиму, доки Клим не звільниться. Я би Горгана лишив, тільки біс його смикнув під кулю підставитись…
— Кхгм, — ніяково викашляв хлопець, притулившись на крайчику стільця. — Я от власне за нього хотів був спитатись.
Вітій запитально звів брови.
— Він гм… ну, як це сталося, що він так вчасно вернувся з Веженця?
Квестор кволо всміхнувся. Все ніяк не вгамується хлоп…
— Я йому звелів.
Лука завмер з черговим питанням на вустах.
— Ви?
— А хто ж? Я знав, що Велько не витримає і хоч-не-хоч приїде до лікарні. Не хотів лишати тебе самого. Гаразд… але чому ти про це питаєш?
Хлопець набурмосився, ховаючи погляд.
— Ну… Він знав ніби, по що прийшли ті двоє. Знав, у кого здобич, і що larvati виніс на собі. І він не вбив того одержимця. Лише вибив зброю з рук, дав утекти…
Вітій пирхнув.
— А Горган таки справляє враження, авжеж? Але час тобі вже збагнути: він не всесильний, синку. Повір.
Лука затято примружився. Ага, от воно…
— А крім того, — впевнено мовив він, — я дізнався, що Горган винен у смерті дочки одного з міських чільників.
— О, цікаво, — гмукнув квестор. — Імена? Свідки? Маєш щось із того?
— Не свідки, але, можливо, свідчення, — спохмурнів Лука.
— Так, і хто ж це може їх надати? — обережно поцікавився Вітій.
Хлопець зиркнув скоса, мовби катуючись сумнівом, однак пізно — він уже занадто накрутив себе, щоб спинитися.
— Тілія Ольжич, — кинув він.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Новендіалія» автора Соколян М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „LAUDATIO. PARS VII“ на сторінці 4. Приємного читання.