TextBook Тілія завагалася. Погляд її візаві, однак, містив передчуття перемоги — як і Яворів, у його останні дні. Схоже, що хлопець і справді не плекає добрих почуттів до того страховидла.
— Я була там… — майже нечутно відказала вона, — в «Ямі», коли Явір загинув. Я бачила… все.
Як і тоді, горло їй судомно стиснулося. Сік до речі якраз. Мудре було рішення — замовити питва… Відсьорбнувши, вона різко поставила склянку на столика, аж та жалібно дзенькнула. Занурена в свої потерпання, дівчина ледь не скинулася, відчувши доторк чужої руки. Хлопець на коротку мить накрив її долоню своєю. І було в тому русі щось таке правильне, що Тілія не зважилася відсмикнути руку.
— Нікому більше не кажи про це, — серйозно мовив Лука. — Невідомо, що саме знала Павліна, та я б тобі не радив це з’ясовувати самотужки. Краще вже я спробую за це взятися. А тим часом…
Він дістав з внутрішньої кишені свого піджака ручку і клаптик паперу.
— Тримай мій телефон. Раптом що… набери мене, гаразд?
Тілія взяла папірець. Навряд чи він отруйний або вибухає від доторку… Відчуття було втішне і трохи млосне: так хотілося повірити, і так страшно було це зробити…
— Добре, дзвонитиму… — насилу проказала вона, — раптом що.
Він посміхнувся несподівано несміливо.
— Та і так просто, теж дзвони.
Тілія хлюпнула носом. Хотілося плакати. Невідомо чому.
* * *Мора хвацько піднесла трубку службового телефону, урвавши томливе, наче сирена, теленькання.
— Так, пане Домбрович… Так, звісно, зараз відправлю когось…
Погляд її метнувся кімнатою, виглядаючи щасливця, і Лука несамохіть пригнувся, ніби це справді могло зарадити. Морині очі спинилася на ньому і суворо примружились.
— Кажіть адресу… угу, так…
Лука тяжко зітхнув. Уже радше б йому піти в обхід, аніж пакувати безпорадних moribundi. А все ж не відкрутишся: Фелікс із Мар’яном рушили «на лови», Горган із Климом штурмують твердиню Шафраника на предмет якихось там вибухових прикмет, Ювен у «голуб’ятні», тож нема на кого це щастя перевісити.
— Лука, ану ходь сюди! — гукнула Мора.
Той звівся і приречено поплентався до її столу.
— Ти вже здогадався про що мова, так? — ствердно мовила вона. — Треба підібрати одного з наших клієнтів…
Вона зиркнула на папірець з адресою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Новендіалія» автора Соколян М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „LAUDATIO. PARS VI“ на сторінці 8. Приємного читання.