Розділ «LAUDATIO. PARS V»

— Юна леді хотіла вже йти у своїх справах, чи не так?

Це було неймовірно — але за спиною Тілії намалювався раптом ніхто інший як проквестор Горган. Посеред розманіженого клубу він виглядав, наче кара божа, суворий та недоречний, втім, як і завжди. Що це він, стежить за мною? — обурено подумав Лука. В цьому було щось ненормальне.

Тілія, проте, не гаючи часу на сумніви, крутнулася, щоб зустріти проквесторів погляд. І тут Луччині поняття про ненормальність набули нових, не знаних доти глибин. Проквестор закляк з таким видом, мовби уздрів мерця. На якусь неймовірно коротку мить побожний острах зробив Горгана цілком схожим на живу людину, проте вже наступної миті мана минула. Проквестор блимнув і знову став собою.

— Не думай, що тобі вдасться мене налякати, — промовила Тілія тихо і люто. — Знайдуться ті, що віддячать тобі за неї. За них обох.

Вирікши свою злостиву погрозу, вона рушила геть, а проквестор легко вклонився, даючи дорогу.

— Що це було? — не витримав Лука. — Що це значить?

— Боюся, — спокійно промовив Горган, сідаючи поруч, — боюся, що юна леді винуватить мене у смерті своєї подружки, Павліни Чарної.

Щось, мабуть, зрушило у Луки в голові, а може, справа була у кількох келишках міцного питва, хто зна. Проте він зненацька наважився.

— А в неї є підстави так думати?

Проквестор кинув на нього погляд, який, за наявності бодай якихось емоцій на його лиці, можна було б назвати глузливим.

— Звісно, що є, — відказав він. — Проте, це не значить, що вона має рацію.

Якусь хвильку вони обоє мовчали. Проквестор спозирав Франека, який, користуючись перервою у виступі «Голіардів», намагався зав’язати з ними знайомство. Лука присоромлено дивився під ноги.

— Та це не значить також, що мене нема в чому винуватити, — зненацька тихо додав Горган.

Лука підкинувся, вп’явшись поглядом у проквестора. Той, проте, замислено розглядав стіну, нічим більше не виказуючи своїх почуттів.

За мить до них підскочив Франек, променистий, наче ранкове сонечко.

— Я з ними зазнайомився! — відзвітував він, не помічаючи Горгана. — Вони мене з Фестивалю пам’ятають! Кликали до себе на репетицію! Уяви!

Лука щосили намагався явити щиру радість із цього приводу, і Франек, щасливий своїми здобутками, не завважив його зусиль.

Тим часом до шинкваса по чарочку підійшов «голіардський» фронтмен. Франек заяснів усмішкою, проте той чомусь зиркнув не на нього, а на проквестора. Здивовано звів брови.

— Salve, amice, estne te video?[6] — стиха мовив молодик у кашкеті з пером.

— Vix,[7] — сухо відказав Горган. — Bene vale.[8]