Розділ «LAUDATIO. PARS V»

— Кепський з тебе ворожбит, — посміхнулась вона. — Мені не допомога потрібна. Мені потрібна правда. Будьмо.

Вона піднесла склянку з таким же, як у Луки, червонястим коктейлем.

Де збігаються дороги,

Королю подасть убогий,

Хирий зіпнеться на ноги,

Скнара зречеться майна.

Тож мерщій на перехрестя,

Пий за гріх і благочестя —

Ніч мина!

Серце в Луки закалатало, причім він і сам не розумів, чому. Не злякала ж вона його — ні, це щось інше, щось таке неймовірно знайоме…

— Мене звати Тілія, — повідомила дівчина.

— Лука, — відказав він. — Ти працюєш у цьому клубі, еге ж?

Вона кивнула.

— Я — відомо, де працюю. А ти? Скажеш мені?

Лука завмер зі склянкою на півдорозі до шинкваса. Йому зненацька пересохло в роті. В голові зашуміло — чи то від випитого, чи хтозна від чого ще… І він збагнув, що не скаже. Просто не зможе сказати.

Тілія глузливо всміхнулась.

— Не можеш, е? То кому з нас потрібна допомога?

Зненацька вона підвелася, аби йти геть. Отак запросто. Збивши його з пантелику, нічого не пояснивши… Лука скочив зі стільця.

— Тіліє, стій! Та зачекай же! Чого ти хотіла?

Вона обернулася, вагаючись.