Розділ «Шкарлупар»

— Камера, хлопче. Камера здорового глузду. Ви не поет? Лимончик, лазур, равелін...

— Hi-і, професоре... Я кулачним боєм займаюся. А вірші — несерйозне, як на мене, заняття.

Прихильність до професора не зм’якшила Мускулюса. Студіозус йому, загалом, подобався. Здоровенний, з виду тупуватий, чимось схожий на самого Андреа. За винятком дрібниці: Андреа мав лише вигляд простацький. А цей, на жаль...

Третє око в хлопця було. Відкрите, цілком прокліпане. Спрямованість — винятково кепська. Просто завидки брали, така кепська. На жаль, навчитися користуватися тим, чим тебе обдарувала природа, студіозус не поспішав. Ні оком, ні мізками.

— Спосіб відвернути вплив «пекельного віщуна»?

— «Коза». Із трьох пальців, професоре.

— Із трьох пальців, хлопче — це не «коза», а дуля. Яку ви й отримаєте замість заліку, якщо будете продовжувати в тому ж дусі. Хто першим зробив вилущення третього ока?

— Ви, професоре! І це був прорив у нову сферу Високої...

— Стоп! Заліки не здають за допомогою лестощів, пане. Перше вилущення провів Серафим Нексус сорок шість років тому. І друге — також він, минулого літа в Соренті. Я лише асистував лейб-малефактору при операції, яку він зробив Ремі Бубчику...

Андреа осікся, згадавши закляття, накладене на підручник. Учена колегія постаралася. Той, хто необачно прогулював лекції, манкірував факультативами й волів здати сесію, як то кажуть, «ривком», дивився в книгу й бачив, даруйте на слові, смокву. Рівень засвоєння прямо пропорційно залежав від ретельності протягом семестру.

Фінальні штрихи закляття накладав особисто Нексус. Якого біса він зробив так, що махровий прогульник через раз замість імені великого старця читав у підручнику: «Андреа Мускулюс» — залишилося загадкою.

— Ви вільні.

— Залік, професоре? — з надією запитав студіозус.

— Не вгадали, отроку. Прийдете за тиждень. Коли підготуєтеся як слід.

Кучерявий двієчник зиркнув на шкодливого «професора», і в Андреа солодко кевкнуло серце. Ще трішки, і хлопець усе-таки навчиться пристойно врочити. Головне, не давати спуску. І тримати оборону: кучерявий — не єдиний, хто із задоволенням приклав би декого з викладачів...

— До зустрічі.

— Угу...

Портрети метрів, розвішані в коридорах Універмагу, зі співчуттям стежили за малефіком. За роки портрети набачилися всякого. Навіть ті, чиї прототипи в реальному житті не вирізнялися лагідністю вдачі, зм’якшилися душею, піймані кистю живописця. Дехто перешіптувався, згадуючи студентські витівки. А ось ми, у наш час...

У кафедральному кабінеті, самотній і веселий, сидів Серафим Нексус. На столику перед лейб-малефактором стояло «грошове дерево». Гілочки, обвішані монетками-листочками, ласкаво дзенькали від протягу. Карбовані профілі на монетах були Мускулюсу невідомі. Принаймні правителів, які чеканять власні гроші, серед цих профілів не було.

Старець простягнув руку й клацнув нігтем по найближчій монетці.