Розділ «Шкарлупар»

— «Мановорот» за класифікацією Нексуса-Кухеля, — з належною улесливістю уточнив Мускулюс, тайкома роблячи відворотні паси.

Старець, вічне йому життя, умів віддаватися спогадам. «Воронячі баньки, як у тебе! — раптово перероджується...» Дуже хотілося тричі сплюнути через ліве плече. Але такий відкритий знак недовіри лейб-малефактор міг розцінити як образу.

Ображати начальство — біди не оберешся.

— Саме так, «мановорот»! Спрацьовуючи, «пробудна виразка» смокче ману з всіх доступних шарів носія. Тлінн мало не збожеволів, поки я готувався до операції. Не так і просто тримати цю заразу у вузді, не дозволити їй відкрити навіть на йоту... Бідолаха схуд, почав заговорюватися; думав накласти на себе руки. Після операції він виїхав у гори — відлюдником став...

— У вашій практиці ще траплялися «мановороти»?

— Ні. І сподіваюся, що не трапляться — я старенький, довго не проживу. Скоро, отроку, скоро покину я вас, молодих, гуляти на волі! Сьорбнете щастячка без дідуся Серафима...

Біля воріт по цей бік паркану нудьгував кудлатий пес. Безсоромно задерши ногу, він з насолодою чесався й гримів ланцюгом. А по той бік паркану, на лаві, в унісон псові нудьгували два стражники. Притуливши до паркана алебарди, вони обговорювали свої походеньки. Судячи з деталей, походеньки заслуговували окремої балади.

Стражники теж чесалися: блоха ж бо кожного гризе.

— Дати б їм по голові, — мрійливо сказав Андреа Мускулюс. — Б’юсь об заклад, я обійшовся б нашими табуретами. Просто звідси, з балкона. У мене великий досвід застосування табуретів у критичних ситуаціях. Чудова картина: йолопи лежать непритомні, ворота відчинені, ми покидаємо гостинний Сорент, хай він горить синім полум’ям...

Лейб-малефактор слухав цей монолог, посміхаючись. Зуби старця чудово збереглися. Здавалося, з роками їх стало навіть більше, ніж потрібно людині, нехай навіть вона — маг найвищої кваліфікації, кавалер «Найвищого Шкідника» з трояндами й бантами.

Прихильність «отрока» до жорстких методів подобалося Нексусу.

— Ну, навіщо ж табуретками...

Старий узяв ватрушку, видер з рум’яного боку дрібку  м’якушки. Андреа жадібно стежив за його діями. Нечасто доводилося бачити лейб-малефактора у всій, так би мовити, красі й силі! Сплюнувши в долоню, Нексус зліпив із м’якушки ковбаску, яка анітрохи не нагадувала традиційну «ляльку». Але щойно він сунув край ковбаски в горня з чаєм, завареним зі свіжої м’яти, як стражник унизу із занепокоєнням заворочався.

— Спекотно, — сказав він напарникові. — Аж у піт кинуло...

— Угу ...

Вітер штовхнув крайню алебарду. Зброя гойднулася, похилилась і впала, добряче буцнувши хазяїна ратищем по шолому. Пес покинув чесатися й загавкав басом: собаки першими чують недобре.

— От зараза!

Зітхнувши, старий укинув ковбаску до рота і з’їв її без видимих для стражника наслідків. Він плямкав, чавкав; струмок слини стікав із куточка вуст на підборіддя. Для стороннього — неохайність людини, яка добряче вже пожила на світі. Для Мускулюса — ліквідація злобливої спрямованості манопотоку.

Для стражника — неабияк пощастило.

— Не можна, — з жалем виснував Нексус, запиваючи ковбаску чаєм. — Утекти можливо, але не можна. Герцог Сорентійський, хай полюбить його Нижня Мама, тільки цього й чекає. Утекли? — отже, винні. Без суду й слідства. Отроку, тобі це не здається смішним: Серафим Нексус, лейб-малефактор Реттії, і Андреа Мускулюс, дійсний член лейб-малефіціуму — під домашнім арештом?