Розділ «Шкарлупар»

На щастя, мистецтвом таємного читання думок лейб-малефактор, за всіх його талантів, не володів. Думати в присутності начальства Андреа міг будь-яку крамолу. Аби тільки на обличчі нічого не відображалося: фізіономістом Серафим був чудовим.

Хол ратуші, де панував присмерк, зустрів їх благословенного прохолоддю. На чолі Мускулюса запізніло виступив піт. Малефік голосно зітхнув і розбудив службовця магістрату, який задрімав за конторкою.

— Доброго дня, панове маги!

— І вам того ж, — пробасив Андреа.

Нексус зашамкав щось невиразне, але доброзичливе.

— Знову до трудів праведних?

— А куди подінешся? — Мускулюс пересмикнув широченними плечима. — Служба.

— Так, зрозуміло... Хай Вічний Мандрівник помагає! Стряпчий уже чекає на вас.

— Дякуємо, синку, — лейб-малефактор часто заморгав, а там і розплакався від напливу почуттів. — Ох, молодь росте, не наврочити б...

Ведучи Серафима до сходів у дальньому кінці холу, Андреа дійшов висновку, що всі малефіки — лицедії. І сам він збоку скидався на тупуватого здорованя, який лише через безглузду випадковість став членом лейб-малефіціуму.

Маска приросла давно й міцно.

На другому прольоті сходів, де їх ніхто не міг бачити, Серафим відпустив руку супутника й жваво подріботів угору по сходах, обігнавши Мускулюса. Ішов безшумно. Довге вдавання стомило лейб-малефактора. Він бажав хоч на хвильку вийти з образу і розім’яти м’язи. Однак на верхній площадці малефіка чекав знайомий шкарбун. Лише задоволена посмішка хлопчиська-пустуна мало в’язалася зі старечим виглядом.

У скрипторій Серафим увійшов, ледве переставляючи ноги.

Два переписувачі на мить припинили скрипіти перами, щоб із цікавістю глянути на гостей. Стряпчий у засаленому камзолі підвівся, вклонився магам і з кислою міною видав потрібні документи. Кланяючись у відповідь, Мускулюс скоса глянув на слід від персня, чітко помітний на підмізинному пальці стряпчого.

Позавчора перстень був на місці. Новенький, із червового золота, з великим сапфіром — виразно не пращурів спадок. Коштовність не в’язалася із затрапезним виглядом стряпчого. Драні мережива манжетів, перука зсунулася набік... Наступного дня перстень зник, що лише підтвердило підозри. Стряпчий грав роль, прикидаючись нудним чолов’ягою зі скромними статками, якого поглинула рутина. Усі тут грали ролі: двір герцога, стряпчий, переписувачі... Королівським магам залишалося включитись у загальний фарс і тихою сапою робити свою роботу.

Малефік і лейб-малефактор підійшли до відведеного їм стола. Мускулюс розклав папір, дістав із саквояжа похідну чорнильницю і футляр із перами. Знаємо ми ці жарти: підмішають у чорнило настій словоблуднику — потім сам не розбереш, що записував!

Отже, на чому ми зупинилися?

«...цим Високі Сторони потверджують і засвідчують, що межові (прикордонні) землі на захід від ріки Севрючки винятково переходять під оруду Карла Неверинґа, герцога Сорентійського, із правом прямого спадкування протягом...»

Стоп! Що значить — «винятково»? Чому не просто «переходять під оруду»? Мускулюс пошкодував, що він — не юрист. Утім, королівські юристи договір від А до Я відчитали. Настала черга членів малефіціуму. Андреа принюхався й гулко, із задоволенням, пчихнув. Прихованим пристрітом від хитромудрого звороту не пахло. Але якийсь крутійський виверт, що лоскотав ніздрі, таки був.

— Даруйте, пане, що відволікаю вас від роботи. Мені необхідна консультація фахівця.