Розділ «Прокляття»

— П’яний?

Слово честі, якби Юрась не знав характеру Сичихи, то міг би подумати, що стара готова дістати з підвалу заповітний жбан — опохмелити гулящого онука.

— Hi-і... учора вдома сидів!..

— Ану дихни!

Фіца дихнув через тин.

— Добре, йди сюди! Ох, серце моє жіноче, слабке... Будеш часник вибирати. Закінчиш, поллєш капустку. А я в хату...

— Та куди ж ви, бабулю? — зітхнув онук. — Ви хіба дивитися не будете?

— На що?

— На мою роботу!

— А чого мені на неї дивитися, на твою роботу?

— Та щоб довідатися, як я вас дуже теє... ну, оте...

— Я про тобі, шалапуте, і без роботи всю правду знаю. Іди, рятуйся. А я поки що обід зготую. Стомишся, жерти захочеш... чарочку, те-се...

Дивитися далі Юрась не став. Лише зримо уявив над його завтрашньою труною цю парочку: молодого Сича з древньою Сичихою. Бач, осміхаються! — в останню путь, виходить, проводжають.

Украй засмутившись, він пішов у трактир. По дорозі суму додалося: Тьомка й Сьомка, двійко затятих бешкетників, обіймалися біля колодязя. Поруч валялися поламані коли. Схоже, нині вони ламалися не об спини забіяк, а об криничний зруб — на знак примирення.

— Звиняй, братане! — гудів Сьомка.

— І ти, братане, звиняй!

— Я ж не зі злості!

— А я?

— Я ж від молодецтва!

— А я?