Розділ «Прокляття»

— Гаряче для шлунка корисніше.

— А, моєму шлунку хоч цвяха давай! Чуєш, а чому в нас дітей немає?

Не припиняючи роботи, дружина знизала плечима.

— Хто Його знає, Юрасю. Не склалося. А може, я не здатна...

— Не мели дурниць! Не здатна вона! Така красуня, і нездатна!

— Ну, ти в нас орел...

— Де там орел! Півень я драний!

— Я ж пам’ятаю... Мене в гречку заволік, оком змигнути не встигла. Мама лаялася, казала: обдурить, не жениться... А ти взяв і їй на зло женився.

— Будуть, — упевнено заявив Ложкар. — Я тобі серйозно кажу: будуть діти. Ми з тобою ще зовсім молоді...

І з вражаючою виразністю побачив, як обіцяна на завтра труна тане в тумані.

На світанку після Гур’ївого дня Баська Хробачиха, головна селищна плетуха, рушила на обхід.

— Як справи?! — кричала вона, прикрадаючись глухою. — Га? Справи як?!

Бабка зупинялася біля кожної хати.

— Як справи, Янчику? А в Ірми як справи? А діти здорові?

Услід Басьці гавкали собаки. Хтось лаявся спросоння.

Хтось озивався одразу, хтось — перегодом. Стара Срічиха жбурнула в настирливицю мокрою ганчіркою. Юрась пообіцяв уперіщити батогом. А Баська все гасала по селищу, все репетувала:

— Як справи, Сьомочко? Як справи, Тьомочко?

Начхати їй було на чужі справи. Просто до смерті хотілося знати: кого будемо сьогодні ховати? На жаль, з усього виходило, що нікого.

— Як справи, Кемочко?

— Не дочекаєшся! — одверто відповів байкар Кемуль.