TextBook — Покажи. Всі ви так: є, мовляв... Тільки на «є» у вас і є, — він реготнув, пишаючись удалим каламбуром. — А як доїли, то й кишеня з дірою...
Нихон дістав жменю дрібних монет.
— Сідай. Туди, в куток. Натрясеш вошей...
— Ні, не сяду.
— Стоячи жувати будеш? Як віл?
— Піду я. Темно в тебе...
— Свічі їм палити, босякам, — гарчав трактирник, витріщаючись на широку Нихонову спину. — Гидують, бач. Іди, іди, шалапуте! Ми не збідніємо...
— Проклинаю!
Усе селище підхопилося на світанку, як бджолою вжалене.
— І вдруге: проклинаю!
Де б не були жителі Ясних Завусениців — удома, в канаві, на сіннику, під парканом або на підлозі в трактирі — скрізь вони бачили одне й те ж, немов лиходій-чарівник жбурнув кожного на окраїну селища. Он, навпроти: пагорб, бузина... А під деревом — бурлачище, якому не волхвувати б, а воза з болота витягати.
Нихон стояв у красивому вогненному ореолі.
— За що? — хором видихнули завусенці.
— І ви ще запитуєте?!
— Та отож, — погодилося селище. — Цікавимося.
— За те, що нікого не любите! Немає любові у ваших серцях! А якщо так, то покладу свій проклін на ваші душі. І нехай тяготить вас до кінця віку!
— Ти зачекай! — обурилися завусенці. — Як це: нікого не любимо?
— Я мамку люблю!
— А я — Ряшку! Бач, кругленька...
— Я пиво люблю!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Розповіді очевидців, або архів нагляду сімох» автора Олді Г.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Прокляття“ на сторінці 11. Приємного читання.