Розділ «Дуель»

— І не сподівайся. Чому я це зробив?

— Тому що я перебив вас без дозволу... Двічі.

— Гарне слово: «перебив». Ох, якби ти за рік зумів перебити мене... Утім, мрії розслаблюють. Продовжимо. Шпага? Меч? Це далі, ніж сокира, але ближче, ніж алебарда або дворучна сокира.

— Так! Меч! Меч — шляхетна зброя героя!

— Звісно. Кістка голосно хрустить, коли її розсікає клинок. Це дуже шляхетно. Зате кров на обличчя героя бризкає рідко. І це не може не тішити. Знаєш, найкраще підрубати ворогові коліно. Одноногий ворог — істота кумедна, але часом небезпечна. Тому постарайся зайти до нього за спину. Устромити меч у нирки. І останнє: якщо ти бажаєш відітнути голову одразу, одним ударом, щоб потім не треба було відрізати ножем шматки шкіри...

— Я не хочу вбивати Здорованя Самуїла! Нехай живе! Нехай живе сто двадцять років!

— Нехай живе. А як щодо списа?

— Спис? Ну, якщо здалеку... якщо кинути... Щоб нічого не хрустіло й не бризкало.

— Властиво, я так і думав. Гей, Мартіне!

— Так, наставнику!

— Відзавтра увесь свій час ти присвячуєш цьому юному обдаруванню. Навантаження звичайні. Лише не перестарайся! Зі зброї: все, призначене для метання. Списи, дротики, ножі, стрілки, диски, камені.

— Рукопашний бій?

— У жодному разі. Тьядене, іди спати.

— Раб пішов, наставнику. То як щодо рукопашного?

— Не витрачай часу на дурниці. Ти зрозумів?

— Так, наставнику. Вірте мені! Я змушу раба вчинити диво!

— Диво? У жодному разі. Йди спати, Мартіне... Завтра тобі рано вставати.

— Я завжди рано встаю, наставнику.

— Так. Але ти перед цим не ворочаєшся півночі, міркуючи, як з опецька зробити самостріл? Так ще за один день...

— За рік, наставнику.