Розділ «Дуель»

— Не назрівай мене паном. Кажи: «Так, учителю».

— Учителю?!

— На перший раз пробачаю. Надалі будеш запитувати ліпне з мого дозволу. Ходімо. І повір, рабом тобі жилося б набагато легше.

Із Просперо вони розсталися, не прощаючись. Просто рушили в різні боки. Дороги недавніх друзів розходилися, розбігалися... Біля колодязя капітан Штернблад не витримав: оглянувся. Із заздрістю мазнув поглядом по гнучкому хлопчику, що дістався Альрауну. І раптом упіймав відповідний погляд Просперо. Напевно, здалося, та й неможливо було розгледіти очі мага на такій відстані — але дві заздрості немов іскри висікли. Ні, дурниці! Маг уже прямував собі з гордо випрямленою спиною.

Не оглядаючись.

— Ти кого-небудь ненавидиш?

— Так, пане! Ой!

— Що я зробив?

— Ви вдарили мене! По щоці! Боляче...

— Ти бачив, як я вдарив тебе?

— Угу... Ох! Ви зламали мені руку!..

— Ні, не зламав. Зараз минеться. За що я двічі покарав тебе?

— Не знаю...

— Знаєш. Ще раз: я запитав, ти відповів. Що ти зробив не так?

— Не знаю, пане... Не треба! Не бийте мене! Я зрозумів! Треба було відповісти «Так, учителю!» — як ви наказали на ринку.

— Правильно. Я б’ю з повагою, інакше ти б ніколи не побачив мого удару. Я б’ю з розумінням, інакше ти б устиг ухилитися. Я б’ю так, щоб можна було збагнути завдання, інакше ти б уже вмер. І наказую я так само, як і б’ю: з повагою, розумінням і щоб можна було збагнути завдання. Один раз. Вимагаючи у відповідь поваги, розуміння й підпорядкування. Ти зрозумів?

— Так, учителю. Здається, так...

— Ти віриш, що я насправді вчитель, а ти — учень? Що це не злий жарт?

— Ні, вчителю. Не вірю. Це злий жарт.

— Щирість кермує світом. Я радий чесній відповіді. Отже, продовжимо: хто цей щасливчик, кого ти ненавидиш усією душею?