Розділ «Дуель»

— Але як же... як можна?! Дуель?! Честь?! Репута...

Опам’ятався Мартін біля фонтана. Болів прикушений язик. Тіло нило, але кістки були цілі. Учитель знову був на висоті, якщо не зважати на божевільну ідею. І це означало, що в разі відмови Мартіна виконати завдання...

— Агов, Тьядене! Збирайся! Швидко, швидко!

На душі скребли не кішки — леви, тигри й леопарди.

Чим славиться південно-східний рубіж графства Ла Фейрі? Працьовитими селянками, запашним сіном, від якого корови дояться винятково вершками, і харчевнею «У Старого Ніка».

— Господарю! — Мартін Гоффер увійшов, не чекаючи, поки Тьяден прив’яже коней, і застиг на порозі. Протер очі, широко посміхнувся, уперше за всю дорогу. Ступнув до кутового столика. — Мускулюсе! Друже Мускулюсе! Як ти тут опинився?!

Чаклун Андреа Мускулюс, із довірених осіб мага Просперо, коротав час за пивом і гребенями річкового півня, смаженими в клярі. Кожний ковток, кожний хрусткий гребінь робили чаклуна ще похмурішим, хоча здавалося: далі вже нікуди. Дивлячись у стіл, заставлений порожніми келихами, Мускулюс глухо пробурмотів:

— Доля — лиходійка...

Потім підняв очі на Мартіна. Багряне, скуйовджене сонечко пробилося крізь морок:

— Гоффере? Ти?! Що ти тут робиш?!

Навіть якби Мартін і хотів відповісти, однаково б не встиг. Повз нього, мало не збивши з ніг, пронісся чорнявий молодик, на бігу застібаючи пояс. Зважаючи на все, перед тим молодик відвідав нужник і позбувся дуже великої турботи. Плюхнувшись за стіл, Чорнявий щасливо схопив кухля:

— Дядьку Андреа! А мені пива можна?

— Я теж хочу пива. І м’яса хочу... — пробасили за спиною.

Це з’явився голодний Тьяден.

Мартін Гоффер, людина капітана Штернблада, і Андреа Мускулюс, людина Просперо Кольрауна, довго дивилися на хлопців. Мовчки. Думаючи про своє. І зморшки на обличчях розгладжувалися й зникали.

— З рекомендаційними листами? — запитав Мартін.

— Ага, — кивнув Мускулюс. — До племінниці.

— Отже, в один і той же дім. Мій до сина написав. Виходить, злякався маг?!

— Дурна твоя довбешка! Просперо не відає страху. Не злякався, а совість замучила. Люди кажуть, ваш малий ножі мече, немов карась — ікру. Кулаком стіну прошибає. Муху списом в око б’є. Ото хазяїн і вирішив: на себе ганьбу візьму, а безвинну душу гріх губити! Велике серце, розуміти треба!

— Люди, виходить, кажуть? Ну, ці люди нам теж наговорили... Ваш, мовляв, місяць із неба — клац! Море надвоє розділить і циганською голкою зашиє! Недарма ж іще рік тому свічку долонею гасив?