Розділ «Дуель»

Наступні півгодини масажу були вщерть пересипані захоплюючими історіями. Битва біля Семи Дзеркал, де Просперо тиждень відбивав нальоти Василіска Прекрасного, якого з флангів підтримувала зграя дракончиків, дрібних, але бридких; замах у Бреквудському лісу, коли, заслонивши собою Його Величність, капітан Рудольф переконав Дику Мисливицю покаятися й відійти в кращий світ; двобій мага із Септаграмою Легатів, у результаті чого Закляття Благих Намірів увійшло в усі підручники з бойової магії; облога Вернської цитаделі, після якої вдячні вернці встановили на майдані Волі кінну статую Шаленого Руді; туги-ґільотинери тайкома пробираються в дім Просперо, перетворюючи всі двері на страшні знаряддя свого ремесла; Паперовий Вершник переслідує в затопленій столиці Штернблада, охопленого навізшим божевіллям; Шестиденна війна, бунт Чистих Тварин, окупація Петиції, заколот зомбійського полку списників...

І тут скарбник не витримав.

Розум, здатний без перепочинку жонглювати цифрами й фактами, розм’як у ласкавих обіймах дрімоти, звільняючи серце — серце хлопчиська, талановитого шмаркача, позбавленого дитинства волею скопців-арифметів.

— А якщо один на одного піде?! — задумливо, але дуже голосно сказав Авґуст Пумпернікель. І миттю поправився, дотримуючись етикету: — Тобто, якщо вони зійдуться у двобої... Клянуся річним бюджетом королівства, я б поставив на капітана!

Атлет у кріслі ворухнув кутиком губів. Посміхнувся, значить. Карлик у басейні легко смикнув ніжкою, розтрощивши кутній кахель. «Дурниці», — сказали фрукти у вазі; «Дурниці», — підтвердили шкалки кахля, і пара над водою стулилася в образливу дулю. Але слово пролунало. Дурне, безглузде слово в ковпаку з дзвіночками, — воно навпідстрибки забігало по термах, пристаючи до серйозних людей, до поважного панства. «Хто кого?! А ви як гадаєте: хто кого?!» На мить, але блиснули очі. Мимохіть, але язики облизали пересохлі губи. Азарт просочив повітря, відсторонюючи пахощі. Погляди націлились на обох: хто? кого?! Брови зламалися знаками питання: а якщо?! Пальці відбили смертельний Дріб: а раптом?!

Першим здався бард Томас Біннорі. Творчі люди западають на хлоп’яцтво швидше за інших:

— Підтримую! Ставлю на капітана Штернблада!

— Я б волів месіра чарівника, — обережно завважив міністр псевдообразотворчих мистецтв. — Духовність, вона, знаєте... Не зрівняється з грубою силою.

— Зрозуміло, ми міркуємо чисто гіпотетично! — головний королівський хлібодар уклонився спершу капітанові, потім магові. Але вже те, як поклонився, вказувало, на кого поставив би хлібодар.

— Шпага проти посоха? Ставлю на посох!

— Посох навік!

— На шпагу!

Рудольф Штернблад нервово кришив у пальчиках другий кахель, немов окраєць хліба. Крихти він порухом пальця відправляв на інший кінець терм, в отвір водостоку, жодного разу не промахнувшись. Просперо Кольраун порухом вій розламав велике червонощоке яблуко на вісім часточок. Ваза гойднулася, але чарівник швидко відновив рівновагу.

Один на одного обидва намагалися не дивитись.

Задумаєшся: «Дивне побоювання? Чого б це?!» — а там махнеш рукою, плюнеш тричі через ліве плече й покинеш невчасні думки. Щоб нічого не... Бо внутрішній голос, дивним чином помолодівши, запитає: «Чуєш, братику... А якщо?!»

— Ну, припустимо, на відстані кидка списа...

Капітан Рудольф відламав третій кахель. Клацнувши пальцями, розбив керамічну плитку на п’ять вузьких, гострих смуг. Змах тоненької ручки, і вся п’ятірка «дротиків» устромилася в столик, поруч із яким відпочивав маг, утворивши правильну зірку.

Три дротики з п’яти оплавилися, наткнувшись у польоті на посмішку Просперо.

Два інші завібрували, тріскаючись і розсипаючись.

Зате під доблесним капітаном підломився бортик басейну, і Рудольф Штернблад грьопнувся в чудові, ароматні, дуже помічні грязі. Скарбник замружився, очікуючи граду бризок, але грязі й не скаламутились. Тільце войовничого карлика зробило в повітрі «Мильну Петлю», лапка вчепилася за протилежний край басейну, і за долю секунди глава королівських охоронців знову сидів на бортику, мов ніде нічого. Єдина грязьова пляма смачно забрьохала обличчя чарівника, але майже одразу ж зникла, а соковита груша у вазі раптом злетіла, торохнувши Рудольфа в скроню. Одночасно Просперо встиг зробити особливий пас руками, накладаючи Повільну Змову. У висліді капітан не встиг ухилитися й усього лише пальцем проткнув грушу в польоті.