Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Як поручик?

— Жити, здається, буде. Кулю я вийняв, кров зупинив. Поки він непритомний, але то не страшно. То що це ви будуєте?

Я йому розповів, а потім сів, бо рука ще більше заболіла. Схопився за неї і стогну.

— Що у вас з рукою? Дозвольте подивитися, — каже лікар.

— Не до руки зараз! Змія вгамуємо, тоді!

— Змія ви можете і не дочекатися. А раптом знепритомнієте? Давайте руку.

Почав її дивитися, піджак зняв і сорочку.

— Що там?

— Важкий вивих плечового суглоба. Зірвали його з місця.

— І що робити?

— Зараз я його на місце вправлю, потім треба буде перев’язати і деякий час берегтися, щоб знову не зірвати. Хто це вас так?

— Барон на моїй руці висів.

— О, барон — дядько дебелий був, — лікар посміхається.

— Як ви до нього потрапили?

— За об’явою. Пропонував роботу, хороша платня. Я приїхав, а він мене у підвал. Його колишній лікар повісився після того, як прожив вісім років у підземеллі, то барон нового собі знайшов. Забрав пояс, усі мотузки, щоб я повіситися не зміг, а лікував барона та його банду.

— Ви ж казали, що вчитель, брата шукали.

— Брехав. Я тут навчився правди не говорити. Слухайте, а як ви будете ото все висаджувати?

— Ґніт є, підпалю.

— Але це ж із ґнотом важко час точно розрахувати.

— Я короткий зроблю.