— Про Троянського коня чули?
— Слухайте, ви демонструєте просто якусь феноменальну обізнаність, як для звичайного міщанина! Здається, ви щось недоговорюєте. Хто ви?
— Ваш рятівник Сподіваюся, що ваша бомба мені достойно віддячить. Давай, мужики, швидше, до ранку дуже небагато часу! Працюємо!
Закінчили вже коли почало світати. Нестеров спав на ліжку барона, я залишив при ньому Нюсю і двох мужиків з рушницями для охорони. А сам із лікарем та мужиками пішов До пагорбів, де жив дракон. Одразу на двох возах попереду нас котилася величезна, збита з дерева подоба людини, метрів у п’ять заввишки і три завширшки. Вже коли виїхали з воріт баронської фортеці, дерев’яну людину зіп’яли на ноги, приробили величезні руки, зроблені з вітряка, на них закріпили кілька рушниць, від яких протягнули мотузки. Мужики дивилися на це диво і крутили головами.
— Не злякається змій, зовсім не злякається! — хвилювалися вони.
— Подивимося, — казав я впевнено, бо що мені залишалося, окрім впевненості?
їхав я на бричці разом із лікарем За нами кілька десятків мужиків верхи, інші пішки. Попереду хиталася на дорожніх ямах дерев’яна людина з великим барильцем Ще на окремому возі була сурма, знята з башти баронівського палацу, і невеличка сигнальна гармата, знайдена в арсеналі барона.
Коли ми були неподалік пагорбів, я наказав зупинитися, залишити дерев’яну людину на відстані й копати окопи. Довелося пояснювати, що це таке, бо мужики не знають. Коли все було готове, наказав сурмити. Змій озвався майже одразу, а невдовзі вже летів із пагорбів.
Дивується, коли бачить нас.
— Що таке? — питає згори.
— Ми зробили богатиря, який уб’є тебе, червак! — кричу я змію.
— Що! Оце опудало? — він регоче, я даю знак, лікар смикає за мотузку, і дві рушниці стріляють у бік змія з рук дерев’яного велетня. — Ах, ти ж так! — обурюється чудовисько. Я розраховував на його гнівливість та поганий характер. Онде він підлітає трохи вгору, а потім починає летіти вниз, набираючи швидкість, наче кібець, що полює на курчат. Лікар знову смикає за мотузку, рушниці в руках велетня ще стріляють, але змій їх не помічає, на швидкості підлітає до дерев’яної людини і збиває її. Нічого не відбувається. Змій насів на збитого велетня і трощить його, зараз кинеться на нас, бачу, як мужики починають вилазити з окопів, щоб тікати, і так само бачу, як лікар падає в окоп. Падаю і сам Лунає вибух. Дуже і дуже потужний вибух кількох пудів пороху, навантаженого в черевце велетня. Не просто пороху, а ще й порубаних цвяхів, що зі свистом розлітаються на всі боки. Чутно рев чудовиська. Я трохи чекаю, а потім обережно виглядаю з окопу. Спочатку нічого не видно, бо дим А потім бачу, що змій лежить на землі Він виглядає жалюгідно. Вибухом йому відірвало одне крило і зламало інше. Він весь посічений осколками, миттю вкрився кров’ю. Але ще живий. Стогне, совається, в нього агонія.
— Гармату сюди! — наказую я.
Гармату на возі підвозять до змія, я цілюся приблизно в серце. Змій не бачить мене, бо його очі висічені рубленими цвяхами. Я запалю гніт. Постріл. Ядро пробиває бік змія, той востаннє смикається і завмирає. Тиша А потім несподіваний крик:
— Наш пан убив змія! Наш пан убив змія! — це почав Грицько, а ось уже волає весь натовп. Мужики валяться переді мною на коліна. — Рятівник наш, пан наш, володар наш!
Я піднімаю руку, і вони замовкають.
— Зараз частина підніметься до змієвого лігва Там залишки ваших дочок, яких він з’їв. Поховайте їх, так само, як і тих жінок і дітей, яких ви вбили у підвалі палацу. А барона та абреків розкопайте, принесіть до палацу і там спаліть. Туди ж відвезіть і тушу змія. Коли приїде поліція, то кажіть, що змій напав на барона та вбив його і його охоронців, але вже перед смертю барон підстрелив з гармати змія і вбив його. А ви сиділи по хатах і тільки дивилися! Мене та поручика не згадувати, зараз ми поїдемо, наче нас тут і не було. Поліція не схоче дізнаватися правди, бо вона їй не потрібна. Все зрозуміло?
Я дивлюся на них, вони стоять на колінах, якісь перелякані.
— Пане, залишайся з нами! — несподівано каже Грицько. — Залишайся! Просимо! Будь нашим паном! Як ми самі? Ми самі не можемо! Нам пан потрібен! Будь ласка! Просимо! — повторює натовп. Я знову піднімаю руку, і всі замовкають.
— Вчіться жити самі. Неволя зробила з вас звірів, то постарайтеся, щоби на волі ви стали людьми. А тепер виконувати все, що я наказав!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга: Від постаменту до ешафоту“ на сторінці 42. Приємного читання.