Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— О, той самий мужик, по якому божеволіє вся імперія? — спитав барон, і в його голосі зовсім не було захвату.

— Так, він! — у Нестерова захват був, але слухати його не схотіли.

— Куди котиться світ! — барон закрутив головою. — Дворяни вклоняються якомусь смерду! Золотий голос імперії виспівує для якогось мужика! Тьху! Мужик мусить працювати на пана і дякувати Богові, що не отримав канчуків!

Останні слова барон аж кричить і з люттю дивиться на мене.

— Бароне... — намагається втрутитися Нестеров.

— Ви навіть самі не розумієте, що творите! — кричить Балтика. — Ані государ, ані інші! Дали бидлу волю! Збудували по селах школи та лікарні! Для чого? Мужик мусить боятися, служити і вклонятися, інакше буде бунт! Це доведено багато разів! Я особисто писав кілька листів імператору з вимогою припинити ці ігри з вогнем, закрити лікарні і школи, повернути тілесні покарання, дозволити землевласникам судити і карати мужиків! А імператор відповів мені, що народ його любить і ніколи не зрадить! Маячня! Цей народ — як собаки! Вони підкоряються тобі лише якщо бояться! Згадайте заворушення кілька років тому, коли цей народ палив панські маєтки, вбивав та грабував! Уся губернія палала, усі сусідні повіти! Лише тут був спокій. Жодного заворушення у всіх чотирьох селах і двадцяти семи хуторах, що мені належать! Всі сиділи тихо, а коли приходили чужі й починали воду каламутити, то мужики їх ловили самі або сповіщали мене. І тоді мої хлопці бралися за бунтівників. Ось так! Бо я людішек у кулаці тримаю! Так тримаю, що й не сіпнуться!

Барон підхопився, вирячив очі і кричить на повний голос Він високий, з великою головою і довгими, сильними руками. В нього аж ніздрі роздуваються, так він розхвилювався.

— І як же ви тримаєте мужиків у покорі? — питаю я. Абреки починають мене бити. Я падаю.

— Припинити! — наказує барон. — Підняти його.

Мене піднімають. Барон довго дивиться на мене.

— Як тримаю? Тільки одним можливим способом — жахом. Я жахаю, а їм страшно! — барон гучно сміється та випиває щось із великого срібного келиха.

— І як же ви жахаєте? — питаю я і викликаю гнів барона.

— Затуліть йому пельку! — верещить він, і мені зав’язують на роті якусь смердючу ганчірку.

— Бароне, відпустіть Івана Карповича! — Нестерову і підвестися не дають.

— Поручику, а вам-то що? — дивується барон.

— Іван Карпович — поважний громадянин. Не можна з ним так поводитися!

Барон явно розчарований.

— Господи, я ж кажу, що ми живемо у страшні часи! Дворянин, поручик, захищає якогось холопа!

— Цей холоп служив вірою і правдою Отечеству!

— Холоп мусить робити те, що йому наказує його пан!