Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— А поліція?

— Поліція сюди не лізе, бо пристав отримує від барона щедру нагороду.

— Але я не агітувати приїхав, я поклади глини шукав! Мене за що схопили?

— Барон наказав хапати всіх чужих.

Мені трохи паморочиться. Голова починає боліти. Намагаюся триматися.

— Слухайте, а ви бачили змія? — несподівано питає мій сусід.

— Змія? — вдавано дивуюся я.

— Летючого, розміром з селянську хату.

— Це ви про що?

— Про змія. Я бачив. Він летів якраз наді мною. Величезний та потужний!

— Теж баронів?

— Я не знаю. Не встиг з’ясувати. Мене схопили.

— Давно ви вже тут?

— Четвертий день.

— І що кажуть?

— Нічого. Кинули сюди і наче забули. Тихо, ідуть!

Чую кроки, потім скрегіт засувів, двері відчиняються. Абреки зі смолоскипами. Хапають мене, тягнуть за собою. Намагаюся іти, поступово це вдається. Піднімаємося довго, мабуть, на другий чи третій поверх. Мене заводять у велику залу, освітлену кількома десятками смолоскипів. У залі стоїть стіл, за яким сидить сам барон, його абреки. Онде помічаю і Нестерова, якого одягнули в якусь старовинну форму, гусарську, чи що, в якій він виглядає блазнем. Побачивши мене, поручик злякався. Я ж був увесь заюшений.

— Господи, що це з вами? — хотів кинутися до мене, але абреки не пустили. Вони його щільно так обсіли.

— Таким нам його привезли, — криво посміхнувся барон. — То це ваш товариш?

— Так, це славетний сищик Іван Карпович Підіпригора! — видав мене з головою Нестеров.