— Справу розслідував, — хриплю, голова болить, якось каламутно у ній.
— Що за справа?
— Супроводжував героя імперії поручика Нестерова, офіційного представника Імператорського аероклубу. Буде через нас скандал!
— Не сумніваюся, такі люди! — легко погоджується пристав. — Але мені той скандал до сраки. Зникли і зникли, а де зникли — бо-зна. Не в моєму повіті точно. Слухайте, Іване Карповичу, а ото правда, що сама Ксенія Пяльцева для вас співала, коли ви «Зірку Сходу» знайшли?
— Співала. А щодо скандалу, то керівництво Нестерова знає, що ми поїхали до Паленої Буди. То тут нас шукатимуть!
— Та будь ласка! Я всіх своїх людей споряджу, сам з коня добу чи дві не сходитиму, шукатиму дорогих гостей, але не знайду. І от мені дивно, як сама Ксенія Дмитрівна, улюблена співачка государя, якомусь мужику співала? Куди світ котиться?
Пристав закрутив головою, а потім почувся кінський тупіт. Я здогадувався, хто то мчить сюди і не здивувався, коли побачив абреків у папахах.
— Забирайте, — кивнув пристав. Абреки підхопили мене і кинули на коня. — Передайте барону, що я працював і чекаю на нагороду.
Абреки не відповіли і нагнали коней. Поспішали. Промчали швидко селом, здерлися на пагорб, на якому стояв панський будинок, фортеця справжня, оточена ровом та високими мурами. До будинку вів міст на величезних ланцюгах, оббиті залізом ворота були відчинені. Біля них я побачив ще кількох абреків у папахах та зі зброєю. Ми заскочили всередину, і мене скинули на бруківку великого двору, майже площі, на краю якого знаходився панський будинок На мене вже чекали. Якийсь чоловік у розкішному старовинному вбранні й кілька абреків за ним Він уважно дивився, як мене тягли до нього. Хотіли вести, але ноги мене не тримали, то тягли. Потім кинули перед чоловіком, як я зрозумів, тим самим бароном Балтикою.
— Це він? — спитав той пан.
— Він. Товариш того, якого ми спіймали вночі, — відповідали абреки. — Пристав просив передати за нагороду.
— Жадібний, собака. Все йому мало. На ось, відвези йому, — пан відрахував з гаманця кілька купюр, і абрек помчав верхи з грошима.
Пан же придивлявся до мене.
— Ти хто такий? — спитав він. А мене знову знудило. — Приберіть це стерво! У підвал! — образився пан, і мене потягнули. Таки в підвал, довгі кам’яні сходи, потім коридор і темінь, у яку мене кинули. Впав на холодну підлогу. Лежав. Мені було погано, клятий пристав ударив дуже сильно. Якби не була в мене міцна черепушка, то і вбив би.
— Ви хто? — несподівано почувся чийсь голос Я перевернувся горілиць, спробував підвестися, потім намацав стіну, сів до неї спиною.
— Хто ви? — наполягав невидимий незнайомець.
— Іван Карпович, міщанин з Ромен.
— Як ви тут опинилися?
— Де я?
— А ви не знаєте?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга: Від постаменту до ешафоту“ на сторінці 21. Приємного читання.