Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Брехня, не Підіпригора ви, коли цього не знаєте!

Він навіть коня повернув, щоб додому їхати.

— Я знаю, як насправді було! — образився я. — Те, що в журналах друкується, — це мої історії в літературній обробці графа Климентія Осики-Маєвського! Про це чесно сповіщається. І всього, що там граф навигадував, я пам’ятати не можу!

— То в журналі не все друкувалося?

— Зовсім не все. А лише те, що я дозволяв надрукувати, щоб не зашкодити моїм клієнтам А також те, що цензура дозволяла, — я говорив урочисто, щоб вразити малого. І той зацікавився.

— І багато граф вигадував?

— Багато. Уява в нього щедра, частенько доводилося його зупиняти.

— Через цього графа тато і заборонив мені про ваші пригоди читати, — зітхнув хлопець.

— Чому?

— Обурився, що граф на якогось мужика працює. Хотів навіть послати хлопців із дружини, щоб провчили того Маєвського.

— Оцих кавказців?

— Їх. Потім вирішив не ризикувати. Щоб скандалу не було. Тоді якраз ми лікарів прибрали.

— Яких лікарів?

— Та приїхали троє, лікарню в Паленій Буді організовувати. Їм сказано було їхати геть, а вони не послухалися, вперті були. То довелося схопити і змієві віддати. А один із тих лікарів виявився племінником відомого професора у Москві, скандал почався. Ледь владнали справу.

— А змій, звідки він?

Хлопець сміється.

— Добряче ви його роздратували. Навіть боюся уявити, що він з вами зробить.

— Що це за змій?

— Це наш, баронів Балтик, змій! — хвалиться хлопець.

— Купили його, чи що?