Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— А чому тоді такі наче перелякані? — не відступаю я, бо дивно якось. — Бачили щось?

— Та ні, ні, нічого не бачив. Просто той... — Нестеров відвертається. — Я темряви боюся. Панічно. Оце залишився сам, ледь витримав.

Здивувався я, що ось герой імперії, найкращий авіатор Росії, а така дурниця, що темряви боїться. З іншого боку, в кожної людини слабке місце є. Знав я одного бунтівника у Києві, який під кулі ходити не боявся, бомби робив, відчайдух був ще той, а попалився на тому, що боявся жаб. Якось ішов вулицею, а дітлахи жабу надули і через паркан кинули, у бунтівника потрапили. Так він знепритомнів і впав. Підбігли люди, лікаря покликали, той стетоскопом почав тицяти, а в бунтівника револьвер і бомба під сюртуком. Поліцію викликали і схопили. Потім його до Сибіру відправили, на каторгу. Він звідти втік із двома товаришами. У тайзі на них ведмідь напав, так бунтівник зміг у вухо ствол засунути і застрелити. Отак от, жаб боявся, а ведмедя — ні.

— Ви вже вибачте, але нічого з собою вдіяти не можу. Боюся темряви і все, — каже Нестеров.

— Та ну що ви, у кожного свій страх є. А я вашого змія знайшов.

— Як? Де?

— Тихіше, не кричіть. На пагорбах, за селом.

— То поїхали!

— Може, одразу по допомогу поїдемо?

— Ні, я мушу сам змія побачити! Переконатися. А то прийдемо з командою уловлювальною, а там немає ніякого змія. Таку ганьбу не переживу. То спочатку сам побачу. Поїхали!

— Дорогою туди не проїдемо, бо через село, а там абреки ті. Доведеться пішки.

— Пішки так пішки!

Сховали ми воза з кіньми далі у ярку і пішли. Я — попереду, Нестеров поспішав за мною. Борсалися у весняній багнюці, іноді присідали, якщо чули щось підозріле. Вже світати почало, коли вийшли ми до пагорбів, порослих лісом. Сховалися за деревами і сіли перепочити. Я дістав харчі, які завбачливо прихопив із собою.

— Мені якось і їсти не хочеться, — скривився Нестеров. — Дуже хвилююся.

— Я теж, але поїсти треба, воно і заспокоює, і сили надає. А сили нам сьогодні знадобляться. Ось спробуйте, які Уляна Гаврилівна сосиски готує. За німецьким рецептом!

Він сосиску куснув і вже з рук не випускав, поки всю не з’їв.

— І справді смачна! Я такі тільки на Волзі, у тамтешніх німців куштував! — сказав Нестеров, посміхнувся і дістав портсигар.

— Краще не куріть, бо хтозна, що там за нюх у змія.

— І то таке, не подумав, — погодився Нестеров.

А я от подумав, що дивно як. Інший би, якийсь панок без копійки в кишені, образився б, що я його вчу, а тут найкращий авіатор імперії, герой, про якого всі газети пишуть, а сприйняв спокійно. Бо розумна людина залюбки вчиться.