— За те, що чужих пустив. Заборонено це в нас.
— Чому?
— Заборонено, і все. А навіщо ти мене з зашморгу витяг?
— Бо гріх на себе руки накладати.
— А жити, коли доньку єдину на смерть забрали, то не гріх? — аж закричав він, хотів підхопитися, але не зміг, лише застогнав, бо ж добряче його відгамселили.
— Тихіше ти, — я аж на вулицю вийшов, прислухався — Тихо. Повернувся. А чоловік плакав. Не переривав його, чекав, поки виплачеться. Тоді тільки спитав:
— Оці панські, вони не наші наче?
— Не наші. З Кавказу він їх бере, навіть не християни. Щоб віддані йому були і нас ненавиділи, за людей не вважали.
— То це вони тебе першого разу побили? І двері до хати виламали?
— Вони.
— А за що?
— Доньку забирали, — і знову плакав.
— В гарем для пана? — здогадався я. Чув, що за часів кріпацтва було таке, що пани ото псували дівок, скільки хотіли, гареми цілі тримали, наче магометани окаянні. У цьому кутку глухому і зараз, мабуть, так.
— Для змія, — зітхнув чоловік, а я аж підхопився, знову на вулицю вибіг. Тихо.
— Для змія? Для якого змія? — спитав, коли повернувся.
— Для панського.
— Що за змій?
— На пагорбах живе, за селом. Чудовисько прокляте.
— А навіщо йому твоя донька?
— Щоб з’їсти! З’їсти мою Нюсю! — і знову плаче.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга: Від постаменту до ешафоту“ на сторінці 14. Приємного читання.