Розділ «Акваріум»

Голова Президії Верховної Ради — ніхто. Він — ширма. На кшталт радянського посла. Ходить гордий. З високими особами в друзях перебуває. Руки їм тисне. Посміхається. Проте рішень не приймає. І до великих секретів не допущений. Посміхайся і тисни руки. Така тобі робота. А у нас прямий канал підпорядкування. Навігатор звітує перед начальником ГРУ. А він — перед начальником Генерального штабу. Той — перед Центральним Комітетом. А посли і президенти — маскування. Ширма.

Тільки ж коли Голова Президії Верховної Ради СРСР, нехай навіть він і маріонетка, пропадає, коли про нього згадують аж за півдоби після зникнення, коли причини його призначення на пост і зміщення з цього поста нам не повідомляють, коли нам ці причини і не цікаві, то куди в цьому випадку всі ми котимося?

Розділ 21

1

Повільно лине час: тік, тік, тік. Ніч. 2 година 43 хвилини. Потрібно пройтися, розігнати сон. Зазвичай в приміщеннях резидентур немає ніяких вікон. У нас у Відні в величезній споруді їх тільки три. Потрібно із загальної робочої зали вийти в коридор, піднятися сходами, пройти повз лабораторії фотодешифрувальників в коридор «С», і звідти знову вгору сходами. Сорок вісім сходинок. Ось тут у нас зовсім невеликий коридорчик, який веде до масивних дверей антенного центру. В цьому коридорчику — ось ті самі три вікна. Місце це називається Невським проспектом. Певне, тому, що, насидівшись в глибинах наших казематів, кожен норовить тут, на п’ятачку, покрутитися на сонечку.

Цей п’ятачок відділений від наших робочих приміщень безліччю дверей, бетонними перекриттями і стінами. Тут не дозволено обговорювати секретні питання. Проте три вікна захищені так, як мусять бути захищені вікна приміщень ГРУ. Зовні вони нічим не відрізняються від інших вікон. Такі ж ґрати, як і всюди. Проте наші вікна не зовсім прозорі, якась муть в структурі скла присутня. Тому зовні важко розгледіти те, що відбувається всередині. Скло на вікнах товсте. Не проломиш. Зроблені вони такими ще й тому, що товсте скло менше вібрує і не може слугувати хорошою мембраною, коли навести на нього потужне джерело випромінювання. Скло зроблене нібито не дуже ретельно. В одному місці трохи товще, в іншому — трохи тонше. Однак і це хитрість. Хтось за винахід скла змінної товщини премію отримав. Коли навіть акустична розвідка противника буде опромінювати наше скло лазерним променем і знімати відбитий сигнал, то скло змінної товщини буде розсіювати промінь хаотично, не дозволяючи отримати задовільну якість сигналу. Кватирок у нас, зрозуміло, немає. Системи вентиляції особливі. Вони охороняються, і про них я мало що знаю. Ясно, що вікна для провітрювання приміщень ніяк не використовуються.

Кожне вікно має потрійне скло. Рами металеві. Між металевими деталями — прокладки. Це щоб всіляко знизити вібрацію. Внутрішнє і зовнішнє скло виглядають як звичайні шибки, однак коли придивитися до середнього скла, то можна помітити, що шибки не перебувають в одній площині. Кожне скло трохи нахилене і трохи розвернуте по фронту. Для кожного скла свій кут нахилу. Це також допомагає запобігти зняттю з вікон акустичної інформації про те, що відбувається всередині приміщення. Стіни захищені, звичайно, ще краще. Особливо там, під землею, в «забої».

За вікнами ще непроглядна ніч. Я знаю це. Я прийшов сюди тільки для того, щоб походити сходами і коридорами. Я — черговий офіцер, і мені спати зовсім не доводиться.

Вся нічна зміна працює без моєї участі і втручання. Група ТС цілодобово веде роботу по перехопленню та розшифровці військових і урядових радіограм. Група контролю також займається радіоперехопленням. Але це зовсім інший вид роботи. Група ТС працює в інтересах служби інформації ГРУ, добуваючи крихти інформації, з яких командний пункт ГРУ ліпить загальну картину світу.

Радіоконтроль має функції інші, хоча й не менш відповідальні. Група радіоконтролю працює в інтересах тільки нашої резидентури. Вона стежить за активністю поліції і контррозвідки. Ця група завжди знає, що робить віденська поліція, як розставлені її сили, за ким стежать її агенти і групи зовнішнього спостереження. Радіоконтроль скаже вам, що сьогодні, наприклад, біля вокзалу вони стежили за підозрілим арабом, а вчора всі сили були кинуті на лови групи торговців наркотиками. Часто активність поліції не піддається поясненню, однак і тоді група радіоконтролю готова попередити про те, в якому районі міста проявилася ця незрозуміла активність.

Крім груп радіоперехоплення, ночами працюють радисти і шифрувальники, проте і в їхню роботу права втручатися я не маю. Навіщо ж я тоді вночі тут сиджу? Так мусить бути. Працюють різні групи, вони не підпорядковані одна одній. Значить, над ними хтось мусить бути старшим. Тому ми і чергуємо ночами.

Я — звичайний добуваючий офіцер і не маю особливих заслуг, однак для всіх цих людей — уособлення влади. Для них не важливо, варяг я чи борзяга. Я перебуваю у вищій касті. Я — добуваючий. Значить, я набагато вищий будь-кого з тих, хто безпосередньо не пов’язаний з іноземцями. Для будь-кого з них, незалежно від їхніх військових звань, стати добуваючим офіцером — красива, проте нездійсненна мрія.

— Богданичу, кави?

Це Боря, третій шифрувальник. Йому нічого робити. Головний приймач мовчить, приймач агентурної радіосигналізації також мовчить.

— Так, Борю, будь ласка.

Я збирався закінчити опис підібраних мною майданчиків десантування для роботи підрозділів спеціального призначення 6-ї гвардійської танкової армії. За наказом ГРУ я підібрав три такі майданчики. На випадок війни. Та коли Боря вийшов зі свого відсіку, то завершити цю роботу все одно не вдасться.

— Цукор?

— Ні, Борю. Я завжди без цукру.

Боря поклоняється Венері. Все шифрувальники ГРУ і КДБ по всьому світу поклоняються цій пані. Боря знає, що у мене багато роботи і ходить навколо, обдумуючи, як відвернути мою увагу від майбутньої війни і перемкнути її на обговорення питань його релігії.

— Богданичу!