Розділ «Акваріум»

— Богданичу, ну розкажи про повій. Що, прямо так і стоять на вулиці? А одягнені у що? Богданичу, я знаю, що ти до них близько не підходиш, тільки ж як вони[12] здалеку виглядають?

2

Я відчуваю гостру нестачу уяви. А без уяви — труба. Той, хто сам планує свої ходи, всіма силами намагається піти в тінь, виштовхуючи тих, хто забезпечує, під світло поліцейських ліхтарів. На що вже поліція в Австрії добродушна, проте й вона іноді злитися починає. Публічно нас, звичайно, не виганяють — ми все-таки не у Великобританії, — а тим не менш потихеньку і з Австрії іноді виставляють. Без шуму, без скандалу. А вже коли ти в Австрії не зумів працювати, хіба можна тебе до Голландії відправляти, де поліція працює цілком серйозно, або ж до Канади, де умови і перспективи тепер зовсім не ті, що були колись?

Кожен варяг в тіні тримається. Кожен борзяга у всього світу на очах. Варяги правильно роблять, що нас під вогонь підставляють, прикриваючись нашою вайлуватістю та невмінням. Та я також стану варягом. Це вирішив точно. Ночами спати не буду, а свій вихід до секретів знайду!

Без виходу до справжніх секретів немає вербовок. Без вербовок немає життя в ГРУ. Заклюють. Все, що нам в академії викладали, мало не менше двадцяти років витримки і використовувалося на практиці багато разів. Потрібні нові шляхи.

Для розвитку кримінального уяви нас змушували детективні романи читати. Однак це скоріше для розвитку критичного ставлення до дій і рішень інших. Автори детективів — професійні розважальники публіки, а не професійні добувачі секретів. Легко і вільно вони головне питання обходять: як командир може поставити задачу на добування нового зброї, коли про неї нічого не відомо? Взагалі нічого. Коли світ ще не підозрює про те, що подібна зброя може існувати. А радянська ж військова розвідка почала полювати за американською атомною бомбою, коли жоден уряд в світі не надавав серйозного значення дослідженням в галузі ядерної фізики, коли навіть президент США ще не оцінив гідно можливості ядерної зброї. Однак вже тоді звичайний офіцерик Розвідувального управління Генерального штабу Червоної Армії завів просту статистику: в США з ось такого питання за місяць опубліковано в наукових журналах стільки статей, а з іншого питання — ось стільки. Про поділ атомного ядра в січні, припустимо, вийшли шість статей, в лютому — вісім, у березні — сім. А потім — р-р-раз! — жодної публікації протягом багатьох місяців. Що це могло означати? Правильно: тему засекретили. А чому? Десь діляться якісь ядерця. Кому це цікаве? Однак тему чомусь засекретили. Що доведеться робити? Вірно: знайти авторів уже опублікованих статей, подивитися (поки з боку), чим вони зайняті, знайти їхніх друзів, сусідів, родичів, знайомих. Далі — справа техніки: через когось знайти вихід і поцікавитися: агов, Джоне, навіщо ядерця розщеплюєш? Вони тобі жити заважають?

Метод статистичної обробки великої кількості наукових публікацій тепер освоєний багатьма, багато на ньому годуються. Мені необхідно шукати щось нове. Потрібно власну стежку торувати. Тільки куди?

Для розвитку кримінального мислення в добуванні возили нас до секретного відділу музею криміналістики на Петрівку. Начальники московського карного розшуку, звичайно, не знали, хто ми такі. Той музей безліч делегацій відвідує — з МВС, з КДБ, з Народного контролю, з комсомолу, ще біс його знає звідки. Всім кримінальне мислення розвивати доводиться.

Цікавий музей, нічого не скажеш. Найбільше мені машина сподобалася, яка гроші робила. Її студенти МВТУ змайстрували і грузинам за десять тисяч рублів продали: мовляв, нам справжні гроші потрібні, а машину для виробництва фальшивок ми ще одну зробимо. Показали студенти, куди фарбу лити, куди папір вкладати, куди спирт заливати. Робила машина чудові хрусткі десятки, які жоден експерт від справжніх відрізнити не міг. Попередили студенти грузин: не захоплюйтеся — жадібність фраєра губить! Не перегрівайте машину — малюнок розпливчастим стане. Поїхали грузини до Грузії. Знай собі вечорами грошики друкують. Та зупинилася машина. Довелося у ватагу механіка вербувати. Розкрив механік ту машину, присвиснув. Обдурили вас, мовить. Не може ця машина грошей фальшивих робити. У ній сотня справжніх десяток була вставлена. Крутнеш ручку — новенька, прогріта, спиртом просочена десятка й вискочить. Було їх тільки сто. Всі вискочили. Більше нічого не вискочить. Грузини — в міліцію. Студентів зловили і дали по три роки ув’язнення за шахрайство. А грузинам — по десять. За спробу і намір виробляти фальшиві гроші. Воно і правильно: студенти тільки грузинів обдурили, а грузини хотіли робітничо-селянську державу обманювати.

Ех, везе ж людям з такою розкішною фантазією! Що ж мені придумати?

3

Вербовка — складна справа. Як полювання на соболя. В око потрібно бити, щоб шкуру не зіпсувати. Однак для справжнього мисливця потрапити соболю в око — неважке завдання. Знайти соболя в тайзі — ось що дійсно важко.

ГРУ шукає людей, які володіють таємницями. Таких людей чимало. Проте радник президента, ракетний конструктор, штабний генерал відділені від нас охороною, парканами, сторожовими собаками, таємними привілеями і величезними грошима. ГРУ потрібні носії секретів, які живуть самотньо, без охоронців, потрібні носії державних секретів, які не мають райдужних перспектив і величезних грошей. Нам потрібні носії секретів, яким необхідні гроші.

Як знайти таких людей? Як виділити їх із сотень мільйонів інших, які не мають доступу до секретів? Не знаєте? А я знаю. Тепер я знаю. У мене блискуча ідея.

Тільки ось біда: до Навігатора на прийом потрапити ніякої можливості. Уже багато днів він сидить у своєму кабінеті, ніби в ув’язненні, нікого не приймає. Молодший лідер — зліший за пса. До нього підходити небезпечно — вкусить. Молодший лідер також майже весь час в командирському кабінеті проводить. А крім них там Петро Єгорович Дунаєць сидить. Офіційно він — віце-консул. Неофіційно — полковник ГРУ, один із заступників Навігатора. Тепер до цієї компанії приєднався ще й контр-адмірал Бондар — заступник начальника Першого управління ГРУ. Він до Відня прилетів як член якоїсь делегації, не військової, а громадянської, звичайно. У делегації його ніколи не бачили. У нього більш серйозні турботи.

Вся ця компанія — генерал, адмірал і два полковники — рідко з командирського кабінету виходять, у «забої» сидять, ніби стахановці. Світовий рекорд видобутку поставити вирішили?

Женя, п’ятий шифрувальник, носить їм в кабінет і сніданок, і обід, і вечерю. А потім підноси звідти виносить. Все холодне, все неторкане. А ще Женя звідти виносить купи кавових чашок і піраміди недопалків. Що там відбувається, Женя, звичайно, не знає. Всі командирські шифровки обробляє тільки Олександр Іванович, перший шифрувальник. А у нього пика завжди кам’яна, без емоцій.

Напевно те, чим займаються ці четверо в кабінеті, іменується науковим терміном «локалізація провалу». Схоже, великий провал, глибокий. І потрібно рубати нитки, які можуть намацати слідчі. І тому до командирського кабінету викликають по одному найдосвідченіших варягів резидентури, і після короткого інструктажу вони зникають на кілька днів. Що вони роблять, знати стороннім не доводиться.

Ясно, нитки рубають. Як рубають? Можна тільки здогадуватися. Дають агентам гроші і паспорти: тікай до Чилі, тікай до Парагваю, грошей на все життя вистачить. Не всім, звичайно, така удача. Мова про безпеку ГРУ. Мова про те, чи залишиться могутня організація, як завжди, в тіні, чи про неї почнуть базікати всі бульварні газети, як про КДБ або ЦРУ. Для ГРУ важливо знову повернутися у тінь. Ставки в грі небувалі. І тому ГРУ рубає нитки й іншими способами. Хтось зараз з диким зойком під поїзд летить в нагороду за багаторічну вірну службу. Кожному своє. Хтось під час купання потонув. З усяким це може статися. Однак найчастіше — автомобільні катастрофи. ГРУ, як анаконда, ніколи не вбиває з любові до вбивств. ГРУ вбиває тільки при крайній необхідності. Проте вбиває рішуче і чисто. Нервова це робота. Ось чому до Молодшого лідера зараз краще не підходити. Я ж попереджав: вкусить.

4