Розділ «Акваріум»

Загомоніли всі, зашуміли. Посмішки у всіх. Побажання, привітання. Тепер усі говорять. Тепер сміються всі. Тепер церемонії скінчилися. Тепер традиції геть. П’янка офіцерська починається. І коли істина у вині, то бути їй сьогодні цілком на нашому боці. Біжи, Толику, до струмка. Біжи, Толику. Ти наймолодший серед усіх. Прийде, Толику, і твій час. Буде свято і на твоїй вулиці. Буде обов’язково.

Розділ 9

1

Спека. Пил. На зубах пісок хрумтить. Степ від горизонту до горизонту. Сонце біле, жорстоке і байдуже б’є в очі безжально, ніби лампа слідчого на допиті. Рідко-рідко де калічене деревце, поламане степовими буранами, порушує страхаючу одноманітність.

Добра людино, плюнь, перехрестися та повертайся додому. Нічого тобі тут робити. А ми, грішні, підемо вперед, туди, де випалений степ раптом обривається крутим берегом брудного Інгулу, туди, де в тремтливому мареві стовпилися скелети вартових вишок, туди, де десятки рядів колючого дроту надійно обплутали хирляві гайки. Деревця висхлі. Листя під товстим шаром пилу і тому сірі. Може, вишки зовсім не вартові? Може, геологи? Може, нафта? Яка в дідька нафта? Вишки з прожекторами і з кулеметами. Багато вишок. Багато прожекторів. Багато кулеметів. Ну, значить, не помилилися. Значить, правильний шлях тримаємо. Вірною дорогою йдете, товариші! Сюди нам.

Жовті Води. Прийде час, і буде ця назва звучати так само страшно, як Катинь, Освєнцим, Суханове, Бабин Яр, Бухенвальд, Киштим. Та не настав ще той час. І тому, почувши цю страшну назву, не здригається обиватель. Не судомить його від цієї назви, і мурашки по шкірі не біжать. Та й не тільки у обивателя ця назва ніяких асоціацій не викликає, а й у зеків, яких нескінченними колонами женуть зі станції до вишок. Радіють вони: не Колима, не Нова Земля. Україна, чорт забирай, живемо, хлопці! І не скоро дізнаються вони, а може, ніколи не дізнаються, що Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу має прямий зв’язок з директором «глиноземного[7] заводу», на якому їм доведеться працювати. Не належить їм знати, що з Центрального Комітету щодня телефонують директору заводу великі люди, виконанням денного плану цікавляться. Важливий завод, важливіший за Челябінський танковий. І не дуже вам, хлопці, пощастило, що женуть вас сюди. І не радійте пайці жирній і борщу з м’ясом. Того, у кого зуби почнуть випадати та волосся, заберуть до іншого місця. Того, хто здогадається, що тут за глинозем, також швидко заберуть. А вже коли ви всі там в таборі збунтуєтеся, то охорона в Жовтих Водах надійна, а коли потрібно, то й ми допоможемо. Майте на увазі: поруч з вами сусідить найбільший навчальний центр частин спеціального призначення. З нами не зв’язуйтеся. Краще вже подихайте потроху, не рипаючись, на «глиноземному заводі».

2

Пил. Спека. Степ. Ми стрибаємо. Ми багато стрибаємо. З великих висот. З малих висот. З надмалих. Ми стрибаємо в два потоки з Ан-12 і в чотири потоки з Ан-22. Ви собі можете уявити викидання в чотири потоки? Так чорта з два! Тільки той, хто стрибав, знає, що це таке.

Ми стрибаємо вдень і вночі. Жовті Води — це Європа. Жовті Води — це біля самого Кіровограду. А літо тут завжди душне і посушливе. Літо спекотне і безхмарне. Тут нельотної погоди не буває. І тому з усіх кінців країни сюди збираються роти, батальйони, полки і бригади спеціального призначення, і кидають їх тут з червня по вересень. Боже, пошли зливу! Нехай розкисне клятий аеродром. Він міцний, ніби граніт, однак це просто глина, і не треба його бетонувати. Сонце забетонувало його краще всякого технолога. Гей, хто там на самому верху, пішли ж зливу! Нехай аеродром розкисне. Ми всі Тебе просимо. Багато нас тут. Тисячі. Десятки тисяч. Ну, пошли ж зливу!

3

Гроза насувається, ніби світова революція, — ліниво і невпевнено. Пересох степ. Жене вітер курні смерчі. Затягнуло горизонт чорнотою, і блискає небо вдалині. Далеко-далеко гуркоче слабо грім. Та немає дощу. Немає. Ах, як би я підставив обличчя крупним краплям теплої літньої грози. Однак не буде її. Буде і завтра виснажлива спека, буде гарячий вітер з дрібними піщинками. Буде безмежний випалений степ. І пересохлими горлянками ми будемо кричати «Ура!», Ось як зараз кричимо. Від краю і до краю злітної смуги вишикувані добірні підрозділи частин спеціального призначення. Ледь колишеться море запилених вицвілих блакитних беретів.

— Струнко! Для зустрічі праворуч... на... караул!

Гримнув зустрічний марш. І ось вже не потрібно мені ні води, ні дощу. Поніс мене марш на крилах. Вдалині з’явилася машина з величезним маршалом. І, побачивши його, заревів перший батальйон «Ура!», І покотилося солдатське вітання рядами: «А-а-а-а!» Напевно, з таким криком вставали батальйони в атаку. Ура-а-а-а!

— Товаришу Маршал Радянського Союзу, представляю зведений корпус спеціального призначення для проведення стройового огляду та марш-параду. Начальник П’ятого управління генерал-полковник Петрушевський.

Глянув маршал на нескінченні ряди диверсантів, посміхнувся.

Генерал Петрушевський своє воїнство представляє:

— Двадцять сьома бригада спеціального призначення!

— Здрастуйте, розвідники! — Гаркнула маршальська горлянка.

— Здоров жлав тов Маршл Рад Сьюз! — Гаркнула у відповідь 27-а бригада.

— Дякую за службу!