Розділ «Акваріум»

Я полковнику Кравцову рукою на почесне місце вказую. Традиція така. Він відмовляється і мені на це місце вказує. Це також традиція. Я відмовитися повинен. Двічі. А на третій раз маю запрошення прийняти і Кравцову місце вказати праворуч від себе. Всі інші самі сідають за старшинством: заступники Кравцова, начальники відділів, їхні заступники, старші груп, ну, й всі інші.

Пляшки на столі розставляти доводиться наймолодшому з присутніх. Це Толя Батурлін, лейтенант з «інквізиції», з групи перекладачів тобто. Добрий хлопець. Та й роботу свою серйозно робить. Традиція забороняє йому зараз посміхатися. Всі інші також серйозні. Не годиться зараз ні посміхатися, ні розмовляти. І питання не заведено ставити, чому на чолі столу старший лейтенант сидить. Ясно всім, чому холодні пляшки розставляють, однак не личить про них говорити і про причини їхньої появи — також. Сиди та мовчи статечно.

Пляшки Толик зі струмка носить. Вони там акуратною гіркою в крижаній воді складені.

Грає вода на прозорому склі, дзюрчить та піниться.

— Де ж твій сосуд? — Так запитати належить.

— Ось він, — подаю Кравцову великий гранований стакан.

Наповнює Кравцов стакан по самі вінця прозорою вологою. Переді мною ставить. Акуратно ставить. Жодна крапля пролитися не повинна.

Тільки й стакан повним має бути. Чим повніший, тим краще. Мовчать всі. Начебто і не цікавить їх, що відбувається. А Кравцов дістає з командирської сумки маленьку сріблясту зірочку і обережно її в мій стакан опускає. Ледь чутно та зірочка брязнула, заграла на дні чарки, заблищала.

Беру я стакан, до губ підношу. Ах, не розхлюпати б! Губи назустріч склянці тягнути не годиться, хоча так і підказує природа відсьорбнути зовсім небагато, тоді і не проллєш ні краплі. Вище і вище свій стакан піднімаю. Ось сонячний промінь увірвався в крижану рідину і розсипався іскрами багатоколірними. А ось тепер від сонця стакан потрібно трохи до себе і вниз. Ось він і губ торкнувся. Холодний. Потягнув я вогненний напій. Денце склянки вище і вище. Ось зірочка на дні ворухнулася і повільно до губ ковзнула. Ось і торкнулася вона губ. Офіцер зірочку свою нову ніби поцілунком зустрічає. Зірочку трохи губами притримав, поки вогняна волога зі склянки в душу мою дзюрчала.

Ось і все. Зірочку я обережно лівою рукою беру і навколо себе дивлюся: стакан же розбити потрібно. На цей випадок на м’якій траві чиєюсь дбайливою рукою великий камінь покладений. Хряснув я той стакан об камінь, дзвінкі осколки посипалися, а зірочку мокру полковнику Кравцову подаю. Кравцов на моєму правому погоні маленькою командирською лінієчкою місце виміряв. Четверта зірочка мусить бути прямо на червоному просвіті, а центр її має відстояти на 25 міліметрів вище від попередньої. Ось вона, мокра, і стала на своє місце. Тепер мій час закусити, запити, огірочком горілочку осадити.

— Де ж твій стакан? — Так запитати заведено.

Два плеча. Два погони. Значить, і дві зірочки. Значить, і два стакани. На початку церемонії.

Подаю я другий стакан. Знову в ньому вогненно-крижана рідина заграла. Знову до країв.

Підвівся я. Стоячи пити легше. Підвестися дозволяється. Ніхто тут не заперечить. Можна було і перший стакан стоячи пити. Традиція цьому не перешкоджає. Аби склянки повними були. Аби тільки не губив офіцер дорогоцінні діамантові краплі.

Блиснула друга зірочка-красуня в горілчаному потоці. Пішла вогненна благодать по душі. Задзвеніли оскільки биті. Ось і на другому погоні мокра та гостроконечна зірочка засяяла. Тепер Кравцов собі наливає. До країв. І кожен в тиші сам собі ллє. Своя рука владика. Лий, скільки хочеш. Коли Вітю Суворова поважаєш, так повний стакан лий. А вже коли не поважаєш, лий скільки знаєш. Тільки пити до дна.

— Вип’ємо, — смиренно пропонує полковник.

Не заведено в таку хвилину говорити, за що п’ємо. Вип’ємо, і все тут. П’ють всі повільно та статечно. Всі до дна п’ють. Тільки я не п’ю. Тепер моє право на кожного дивитися. Хто скільки налив собі. Хто повний стакан, а хто на дві третини. Проте повні стакани у всіх були. А тепер ось порожні у всіх. Тепер мені і посміхнутися можна. Не широко. Бо за традицією я все ще старший лейтенант, хоча наказ вчора був, хоча сьогодні мені вже і зірки нові на погони повісили.

Ось і Кравцов допив. Трохи водичкою запив. Тепер фрази ритуальної черга настала.

— Нашого полку прибуло!

Ось саме з цього моменту вважається, що офіцер підвищення отримав. Ось тільки з цього моменту я — капітан.