Розділ «Акваріум»

1

Я йду червоним килимом. Я не був тут двадцять три дні. Відвик від тиші, від килимів, від тепла; взагалі людина дичавіє швидко і повертається до тваринного світу легко і вільно, без ускладнень.

У коридорах штабу спокійно і затишно. Тут ситі, чисті, гладенько поголені люди. Тут немає застудженого командирського хрипу і нетерплячого повискування собак, яких ось-ось спустять зі шворок.

Нашу 43-тю диверсійну групу накрили однією з останніх. Обіклали, загнали в байрак. Все, як на війні справжній. І собаки справжні були. А вони, чотирилапі друзі людини, різниці зовсім не розуміють: справжня травля, навчальна... Їм один біс.

Тонкий, гнучкий солдат на прізвисько Пльотка вивернувся і з цієї халепи. Його першого від групи відбили і погнали до річки, на якій вже скресла крига. Думали до берега притиснути. А він скинув куртку, кинув автомата і поплив між крижинами. Вертоліт за одним не послали, а собаки в воду не пішли: не дурні. Через чотири дні він прийшов в казарми свого батальйону, вкрай охлялий, в темно-синій міліцейській шинелі. Вкрав.

За це Пльотці було подаровано сержантське звання і п’ятнадцять діб відпустки. Взагалі таких хлопців в батальйоні чимало. По одному вони повертаються в батальйон на зламаних лижах, в порваних куртках, іноді з кривавими ранами.

Нашу групу взяли в глибокому байраку, відрізавши всі шляхи. Нас привезли в казарми полку МВС. Зустріли, ніби старих друзів. Випарили в лазні, нагодували, дали добу відіспатися. Для захоплених груп була заздалегідь звільнена одна казарма, і санітарна частина полку працювала тільки на нас.

У лазні солдати МВС на нас з повагою і переляком дивляться: скелети.

— Тяжка вам, братики, служба випала.

Не сперечаємося. Тяжка. Та тільки кожен рік офіцерам і надстроковикам СпН за півтора року служби зараховується. Прослужи десять років — п’ятнадцять запишуть. Відповідно до цього і по півтори получки платять, і за стрибки платять, та за кожен рейдовий день особливо додають. А жир ми скоро новий нагуляємо. Даремно чи що, нас шлунками прозивають.

Відіспався я. Відпочив. І ось знову м’яким килимом йду. Штаб мене жартами зустрічає:

— Розкажи, Вітю, як вагу скидаєш?

— Ей, розвіднику, ти звідки такий засмаглий?

Обличчя моє обпалене морозом, вітром і безжальним зимовим сонцем. Губи чорні, потріскалися. Ніс полупився.

— Давай, Вітю, в неділю на лижах покатаємося!

Це жорстокий жарт. Такі жарти я переношу важко. І взагалі після тієї зими я найбільше в світі ненавиджу людей, які добровільно надягають лижі просто через те, що їм нічого робити.

Мій шлях — до начальника розвідки.

— Дозвольте увійти? Товариш підполковник... Вибачте...

На новеньких погонах Кравцова не по дві, а по три зірки.

— Товаришу полковник, старший лейтенант Суворов з виконання навчально-бойового завдання прибув!