Розділ «Акваріум»

Ми в ялиннику лежимо. За ніч вдруге. Чекаємо висланий вперед дозор. Обличчя в усіх білі, ні кровиночки, як у мерців. Ноги гудуть. Їх вгору підняти треба. Так кров відливає. Так ногам легше. Радисти спинами на снігу лежать, ноги на свої контейнери поклали. Всі інші також ноги вгору задерли. Після десантування пройшло вже більше доби. Ми весь час йдемо. Зупиняємося через три-чотири години на п’ятнадцять-двадцять хвилин. За обстановкою спостерігають двоє, і двоє виходять вперед, інші лягають на спини і засипають відразу. Карл де ля Дюшес закинув сплячу голову, з-під розстебнутої його куртки повільно струменіє пар. Акуратно вирізана сніжинка повільно опустилася на його розкрите горло і плавно зникла. Мої очі злипаються. Під повіки немов золи насипали. Проморгати б, та й закрити їх, і не розкривати хвилин шістсот.

Командир групи підборіддя тре: кепська ознака, похмурий командир. І заступник його Кисть похмурий. До вузла зв’язку танкової армії йшли одночасно з різних сторін п’ять диверсійних груп. Наказ простий був: хто до третьої ночі до вузла зв’язку добереться, той о 3:40 атакує його. Ті, хто до умовного часу не встигнуть, в бій не вступають, обходять вузол зв’язку подалі і йдуть до наступної цілі. Наша 43-тя група до умовленого часу не встигла. Тому похмурий командир. Вдалині ми чули вибухи і стрілянину довгими чергами. В упор били, значить. З нульової дистанції. До часу встигли мінімум три групи. Проте коли навіть до часу встигла і одна група всього лиш, зняла вартових і з’явилася на вузлі зв’язку в кінці холодної незатишній ночі... О, одна група багато що може зробити проти вузла зв’язку, який пригрівся в теплих контейнерах, проти очкастих зажирілих зв’язківців, проти розпусних телефоністок, які загрузли в ревнощах та блуді. Шкодує командир, що не встигли його солдати до такої привабливої цілі. Знає командир напевно, що група лейтенанта Злого вже точно до часу встигла. Напевно, і старший сержант Акл своїх молодців вчасно встиг привести. Акл — це Акула означає. У старшого сержанта зуби гострі, міцні, одначе нерівні, нібито двома рядами. З-за того його Акулою величають. А може, не тільки з-за того. Скрипить командир зубами. Ясно, він сьогодні групі розслаблятися не дозволить. Тримайтеся, шлунки!

6

Спимо. Йде одинадцятий день після десантування. Вдень неможливо голову підняти. Вертольоти в небі. На всіх дорогах кордони. На узліссі кожного лісу — засідка. З’явилося багато несправжніх об’єктів: ракетні батареї, вузли зв’язку, командні пункти. Диверсійні групи виходять на них, та потрапляють до пастки. Батальйон вже втратив десятки своїх диверсійних груп. Ми не знаємо скільки. Щоночі нам кидають посилки з неба: боєприпаси, вибухівку, продовольство, іноді спирт. Така увага означає тільки одне: мало нас залишилося. За ці дні наша група знайшла лінію радіорелейного зв’язку, раніше невідому нашому штабові. За орієнтуванням прийомних і передавальних антен група знайшла потужний вузол зв’язку і тиловий командний пункт. Тоді на п’ятий день операції група вперше вийшла в ефір, повідомивши про своє відкриття. Група отримала подяку особисто від командувача 13-ї армії і наказ йти з цього району. Напевно, його обробили ракетами або авіацією.

На сьомий день група об’єдналася з чотирма іншими, утворивши диверсійний загін капітана на прізвисько Четвертий Зайвий. Загін в повному складі успішно атакував аеродром прямо вдень, прямо під час проведення зльоту винищувального авіаполку. Загін без втрат уникнув переслідування і розсипався на дрібні групи. Нашої 43-ї тимчасово не існувало, вона перетворилась на дві — 431-у і 432-у. Тепер вони знову об’єдналися. Однак працювати активно поки не вдається: вертольоти в небі, кордони на дорогах, засідки в лісах, пастки біля об’єктів. А ми все-таки свою справу робимо: 8-а танкова армія паралізована майже повністю, і, замість того щоб воювати, вона ловить нас по своїх тилах.

День згасає. Ніхто нас вдень не тривожив. Відпочили. Нашу групу поки не накрили, бо командир хитрий ніби змій. Змієм його, виявляється, і прозвали. Він знайшов склад боєприпасів наших ворогів, біля цього складу ми проводимо дні. Тут у нас і база, все важке спорядження тут сховане. А ночами частина групи без нічого йде далеко від бази і там проводить зухвалі напади, потім на базу повертається. Всі групи, які в лісах непролазних ховалися, давно вже знищені. А ми поки воюємо. Важко нашим противникам повірити і зрозуміти, що наша база прямо під самим носом захована, і тому вертольоти нам не докучають. А з засідками і кордонами доводиться бути просто обережним.

— Готові, шлунки?

Група готова. Лижі підігнані, ремені перевірені.

— Пострибали.

Перед виходом на місці стрибати належить, переконатися, чи не гримить що, чи не дзвенить.

— Час. Пішли.

7

— Слухай, Шопене, уяви собі, що ми на справжній війні. Заступник командира убитий, а у командира прострелена нога. Тягти з собою — всіх загубиш, кинути його — також смерть групі. Вороги з командира печінку виріжуть, а говорити змусять. Евакуації у нас в СпН немає. Уяви собі, Шопене, що ти керівництво групою прийняв, що ти з пораненим командиром робити будеш?

Шопен дістає з маленького кишеньки на рукаві куртки шприц-тюбик одноразової дії. Це «блаженна смерть».

— Правильно, Шопене, правильно. На війні у нас єдиний спосіб вижити: вбивати своїх поранених самим.

У контрольному зошиті я малюю ще один плюс.

Йде сімнадцятий день після десантування. Активно діють тільки п’ять-шість диверсійних груп, і наша серед них. Група Акули, як і група Злого, давно спіймана. Командир нашої 43-й групи відчуває це якимось особливим чуттям. І Злий, і Акула, — його друзі і його суперники. Напевно, лейтенант Змій думає про них зараз і слабо сам собі посміхається.

— Готові? Пострибали. Час. Пішли, хлопці.

Своїх солдатів він більше не називає шлунками.

Розділ 6