Розділ «Акваріум»

3

До ранку вибилися з сил. Три години з району викидання йшли, сліди плутали. Куртки мокрі. Обличчя аж пашать. Піт струмками. Серце назовні рветься. Язик вивалюється, ніби у собаки на осонні. Це завжди так спочатку буває.

На четвертий-п’ятий день втягнемося і будемо йти як машини. Однак перший день завжди важкий. Перша ніч і двоє наступних діб — жахливі. Потім легше буде.

— Командире, в селі собаки брешуть. Це кепсько. Значить, там чужі люди.

Це кожному зрозуміло. Хто в такій глушині, в таку рань сільських собак потривожити міг?

— Обходити будемо. Ліворуч підемо.

— Ліворуч засідка КДБ. Он у тому ліску. Дивись, командире, птахи над лісом кружляють.

Також правильно. Хто птаство в такий мороз з насиджених місць підняв? Птахи зараз на гілках наїжачившись сидять, інеєм покриті. Туди йти, звичайно, не можна. Залишається тільки шлях через яри, через буреломи, де добрі люди не ходять. Там тільки вовкам дорога та диверсантам з частин спеціального призначення.

— Готові? Вперед.

4

Норми жорстокі. Вісім кілометрів на годину. Вечір. Мороз сили набирає. За день пройшли 67 кілометрів. Відпочивали двічі. Пора б і ще в снігу полежати.

— Дідька вам лисого, дармоїди, — командир підбадьорює, — вчора спати потрібно було.

Злий командир. Група маршової швидкості не витримує. Група зла. Ніч насувається. Погано це.

Вдень іноді група може залягти в снігу, в кущах, в болоті й перечекати. А вночі цього ніколи не трапляється. Ніч для роботи придумана. Ми ніби ті повії — ночами працюємо, коли вдень не відпочивав, то вночі не дадуть.

— Сніг не жерти! — Командир суворий. — В порох зітру!

Це не мене стосується. Це він Чингізхану і Утюгу погрози обіцяє. Мене стан мій зобов’язує. Перевіряючий. Не можна мені снігу до рота брати. А коли б не перевіряючим я був, то обов’язково потайки білої вологи наковтався б. Жменями б в горлянку сніг запихав. Жарко. Піт струмками з лоба котить. Добре, голова голена, інакше волосся в один клубок злиплися б. Куртки у всіх на спинах парять. Все потім просякнуте, все морозом прихоплене. Одяг весь здерев’янілий, ніби з дощок зшитий. Перед очима помаранчеві кола. Група маршової швидкості не витримує... Не жеріть сніг! В порох зітру! Краще вниз дивитися, на кінці лиж. Коли далеко вперед дивитися, здохнеш. Коли під ноги дивишся, дурієш, йдеш чисто механічно, недосяжний горизонт не злить.

— Обжери чортові! Шлунки! — Командир лютує. — Вперед дивитися! У засідку влетимо! Негатив ліворуч вогника не помітив. Дивись, Негативе, зуби палицею лижної виб’ю!

Група знає: командир жартів не любить. Виб’є. Вперед, шлунки!

5

Над світом здіймається кривава зоря. В морозній імлі над бузковими верхівками ялин викотилося кошлате, пихате сонце. Мороз тріщить просіками лісу.