Розділ «Акваріум»

— Ви, дядько Михайле, коли б в капіталістичному світі жили, то давно мільйонером були...

На це він промовчав.

— А у нас-то в соціалізмі не розвернешся, швидко розстріляють.

— Ні, — не погоджується дядько Михайло, — і при соціалізмі не всіх мільйонерів розстрілюють. Потрібно тільки десятку трубочкою згорнути — і міліціонеру в кишеньку. Тоді не розстріляють.

А ще говорив дядько Михайло, що гроші збирати не потрібно. Їх витрачати годиться. Заради них на злочин йти не варто і ризикувати через них ні до чого. Не варті вони того. Інша справа, коли вони самі до рук липнуть — тут вже долі опиратися не потрібно. Бери їх і насолоджуйся. А на землі немає такого місця, немає такої людини, до якого б мільйон сам в руки не йшов. Правда, більшість цих можливостей просто не бачить, не використовує. І, сказавши це, він тричі повторив, що щастя не в грошах. А в чому щастя, він мені не сказав.

Нечасто дядько Михайло мені сниться. Важко сказати чому, тільки в ті ночі, коли добрий старий приходить до мене на курному базарі, я плачу уві сні. В житті я рідко плакав, навіть і в дитинстві. А уві сні — тільки коли його бачу. Шепоче дядько Михайло на вухо мудрість життя, а я все запам’ятовую і радію, що нічого не проґавив. І все їм сказане в голові намагаюся утримати до пробудження. Все просто, істини — прописні. А прокидаюся — і не пам’ятаю нічого.

Розбудив мене промінчик яскравого світла. Потягнувся я і посміхнувся думкам своїм. Довго згадував, що мені дядько Михайло на вухо шепотів. Ні, не пам’ятаю. А було щось важливе, чого ніяк забувати не можна.

З тисячі правил тільки найменший шматочок залишився: людям посміхатися потрібно.

Розділ 4

1

Головний елемент спорядження диверсанта — взуття. Після парашута, звичайно.

Досвідчений диверсант зі шрамом на щоці видав мені зі складу пару черевиків, і я їх з інтересом розглядаю. Взуття це — не зовсім черевики, проте і не чоботи. Щось середнє. Гібрид, що поєднує в собі кращі якості і чобота, і черевика. У відомості ця взуття числиться під назвою Бе-Пе — Черевики Стрибкові. Так їх і будемо називати.

Зроблені ці черевики з товстої м’якої волової шкіри і вага їхня набагато менша, ніж це здається з зовнішнього вигляду. Ременів і пряжок на кожному черевикові багато: два ременя над п’ятою, один широкий навколо ступні, два — навколо гомілки. Ремені також м’які. Кожен черевик — це досвід тисячоліть. Бо ж так ходили в походи наші предки: обернувши ногу м’якою шкірою і затягнувши її ременями. Мої черевики саме так і зроблені: м’яка шкіра та ремені.

А ось таких підошов наші предки не знали. Підошви товсті, широкі і м’які. М’які, звичайно, не означає, що неміцні. У кожній підошві по три титанові пластини, вони, ніби луска, одна на іншу накладені — і міцно, і гнучко. Такі титанові пластини-лусочки в бронежилетах використовуються — кулею не проб’єш. Звичайно, в підошви вони не проти куль вставлені. Ці титанові пластини захищають ступні ніг від шипів і паль, що в достатку зустрічаються на підходах до особливо важливих об’єктів. При необхідності з такими підошвами і по вогню бігати можна. У пластинок ще одна роль: вони служать опорами для лижних кріплень.

Малюнок на підошвах черевиків — з підошов солдатського взуття наших ймовірних противників. Залежно від того, в яких районах належить діяти, ми можемо залишати за собою стандартний американський, французький, іспанський чи будь-який інший слід.

І все ж головна хитрість не в цьому. Диверсійний, точніше, стрибковий черевик має каблук попереду, а підошву ззаду. Тому коли диверсант йде в один бік, його сліди повернені в інший. Зрозуміло, що каблуки зроблені більш тонкими, а підошви більш товстими, так, щоб нозі було зручно, щоб перестановка — каблук вперед, підошва назад — не створювала труднощів при ходьбі.

Досвідченого слідопита, звичайно, навряд чи цим обдуриш. Він же знає, що при енергійній, швидкій ходьбі носок залишає більш глибоку вм’ятину, ніж п’ята. Та чи багато людей вдивляються в відбитки солдатських підошов? Чи багато з них знають, що носок залишає більш чіткий слід? Чи багато людей звернуть увагу на те, що раптом з’явився слід, у якого все навпаки? Чи багато людей зможуть гідно оцінити побачене? Кому може прийти думка, що є чоботи, у яких підбори на носку, а підошва на п’яті? Кому спаде думка, що коли сліди прямують на схід, значить, людина пішла на захід?

Та й ми не в тім’я биті. Диверсанти, як вовки, вони по одному не ходять. І, як вовки, ми йдемо слід у слід. Зрозумій піди, скільки нас в групі було, — троє або ж сто. А коли по одному сліду пройшло багато ніг, то вловити тонкий нюанс, що наші п’яти втиснули ґрунт більше, ніж носки, майже неможливо.

До диверсійного черевика є тільки один тип шкарпетки: дуже товстої, чистої вовни. І куди б ми не йшли, в тайгу чи в спекотну пустелю, шкарпетки завжди будуть однаковими: дуже товсті вовняні, сірого кольору. Такий носок і гріє добре, і зберігає ногу від поту, не тре її і не стирається сам. А шкарпеток у диверсанта дві пари. Хоч на день йдеш, хоч на місяць. Дві пари. Крутись як хочеш.

Білизна лляна, тонка. Вона мусить бути новою, проте вже трохи ношеною і мінімум один раз випраною. Поверх тонкої білизни одягається «сітка» — друга білизна, сплетена з товстих м’яких мотузок в палець завтовшки. Так що між верхнім одягом і тонкою білизною завжди залишається повітряний прошарок майже в сантиметр. Розумна голова це придумала. Коли жарко, коли піт котить, коли все тіло горить, така сітка — порятунок. Одяг до тіла не липне і вентиляція під одягом відмінна. Коли холодно, повітряний прошарок зберігає тепло, ніби перина, до того ж ніякої ваги немає. Сітка й ще одне призначення має. Комариний ніс, проштрикнувши одяг, потрапляє в порожнечу, не дістаючи до тіла. Диверсант в лісі та на болоті живе. Він годинами в пекучій осоці, у вогненній кропиві лежить під дзвінким комариним писком. І тільки сітка його й рятує. А вже зверху штани і куртка зелені, з бавовняної тканини. Шви всюди потрійні. Куртка і штани м’які, проте міцні. На згинах, на ліктях і колінах, на плечах матерія потрійна, для більшої міцності.