Розділ «Акваріум»

А щовечора машина з колгоспу приїжджала. Звалять мужики дві-три тонни кавунів на новий день, а я за минулий день звіт тримаю: було рівно дві тонни, продав 1816 кг, інші не продані — биті і м’яті, їх 184 кг. Ось виручка — 308 рублів 72 копійки.

Зважать мужики брак, в папір запишуть, і додому поїхали. А я биті кавуни кошиком через весь базар на звалище тягаю. За цим заняттям мене дядько Михайло застукав. Охає, крекче, моїй тупості дивується. Чому, каже, ти важку брудну роботу робиш, та ще й без будь-якого для себе прибутку?

— Яка від них користь? — Дивуюся я, — Хто ж їх, гнилі та биті, купить?

Знову він засмучується, очі до неба закочує. Продавати, каже, їх не потрібно. Однак і тягати їх на смітник також ні до чого. Залиш їх, збережи. Прийде завтра контроль, а ти їх і покажи вдруге, та разом з тими, що завтра битими виявляться. Продаси ти завтра, припустимо, 1800 кг, а говори, що тільки 1650. А ще через день знову продаси 1800, а показуй всі биті кавуни, що за три дні зібралися, і говори, що вдалося продати тільки 1500 кілограмів.

Так і пішло.

— Не захоплюйся, — вчить дядько Михайло, — жадібність фраєра губить.

Це я і сам розумію. Не захоплююся. Коли 150 кг в день у мене битих, я тільки 300 кг показую, але не більше. А міг би і півтонни показати. На цих битих кавунах в день я по 25 рублів в свою ліву кишеню клав. У колгоспі я й за місяць стільки не заробляв.

Та від часток тих копійчаних в кишенях осідало. Та ще кілька секретів дядько Михайло шепнув.

Останнього вечора захопив я шість пляшок коньяку, надів нові туфлі лаковані, пішов до дядька Михайла.

— Дурень, — каже дядько Михайло. — Ти, — каже, — ці пляшки своєму голові віддай, щоб він і наступного літа твою кандидатуру на зборах висунув.

— Ні, — відповідаю, — у тебе, може, і своїх багато, але візьми і мої також. Візьми їх від мене на пам’ять. Коли не подобаються — розбий об стінку. Тільки я тобі їх приніс і назад не заберу.

Взяв він їх.

— Я, — кажу, — два тижні торгував. А ви скільки?

— Мені, — відповідає, — сімдесят три зараз, а пішов я в комерцію з шести років. При государі Миколі Олександровичу.

— Ви за своє життя, напевно, всім торгували?

— Ні, — відповідає, — тільки шнурками.

— А коли б золотом довелося торгувати, зуміли б?

— Зумів би. Однак не думай, що на золоті простіше гроші робити, ніж на інших речах. До того ж всі наперед знають, що ти мільйонер підпільний. На шнурках більше заробити можна і спокійніше з ними.

— А чим найважче торгувати?

— Сірниками. Наука — виняткової складності. Та коли оволодіти нею, то мільйон за рік сколотити можна.