Розділ «Акваріум»

І тому, що такий порядок існує, мало хто за межами Акваріума знає про те, що відбувається всередині. А той, хто знає, той мовчить. І через те, що всі посвячені мовчать, особисто я про ГРУ ніколи нічого не чув.

Був я ротним командиром. Після визвольного походу до Чехословаччини ураган переміщень підхопив мене і кинув в 318-ю мотострілецьку дивізію 13-й армії Прикарпатського військового округу. Я отримав під командування другу танкову роту в танковому батальйоні 910-го мотострілецького полку. Рота моя успіхами не славилася, проте й в тих, що відстають, не значилася. Життя своє я бачив на багато років вперед: після роти — начальником штабу батальйону, після цього необхідно буде прорватися в бронетанкову академію імені маршала Малиновського, потім буде батальйон, полк, може статися, що й вище. Відхилення могли бути тільки в швидкості руху, та не в напрямку. Напрямок я вибрав собі одного разу на все життя і змінювати його не збирався. Однак доля розпорядилася інакше.

13 квітня 1969 року о 4 годині 10 хвилин ранку взяв мене обережно за плече мій посильний:

— Вставайте, товаришу старший лейтенант, на вас чекають великі справи. — Тут же, зрозумівши, що спросоння я до жартів не схильний, він, змінивши тон, коротко оголосив: — Бойова тривога!

Зібрався я за три з половиною хвилини: ковдру геть, на себе — штани, шкарпетки, чоботи. Гімнастерку — через голову, не застібаючи, це на ходу зробити можна. Тепер портупею на найостанніші дірочки затягнути, командирську сумку через плече і кашкет на голову. Ребром долоні — по козирку: чи співпадає кокарда з лінією носа. Ось і всі збори. І бігом вперед. Мій пістолет в кімнаті чергового по полку зберігається. Пістолет я на вході з величезного сейфа схоплю. А мій речовий мішок, комбінезон, тепла куртка і шолом завжди в танку. Бігом сходами вниз. Ех, в душ би зараз та щоки бритвою пошкрябати. Та не час. Бойова тривога! Тупорилий ГАЗ-66 вже майже повний: все молоді офіцерики та їхні посильні, які ще молодші.

А в небі вже зірки тануть, Вони йдуть тихо, не прощаючись, як йдуть з нашого життя люди, спогади про яких солодким болем озиваються в наших черствих душах.

2

Гримить парк, реве парк бойових машин сотнями двигунів. Сіра мла навколо та кіптява солярна. Гарчать потривожені танки. Брудною бетонною дорогою повзуть сіро-зелені коробки, шикуються в нескінченну чергу. Попереду широкогруді плаваючі танки розвідувальної роти, слідом за ними — бронетранспортери штабу полку і роти зв’язку, потім танковий батальйон, далі, за поворотом, три мотострілецькі батальйони витягають колони, за ними артилерія полкова, зенітна та протитанкова батареї, сапери, хіміки, ремонтники. Тиловим підрозділам і місця немає у величезному парку. Вони свої колони витягувати почнуть, коли головні підрозділи далеко вперед підуть.

Біжу я уздовж колони машин до своєї роти. А командир полку матюкає когось від щирого серця. Начальник штабу полку з командирами батальйонів лається, криком сотні двигунів перекриває. Я біжу. Й інші офіцери біжать. Швидше, швидше. Ось вона, рота моя. Три танка — перший взвод, три — другий, ще три — третій. А командирський мій танк попереду. Вся десятка на місці. І вже чую я всі свої десять двигунів. Із загального ревища їх виділяю. У кожного двигуна свій норов, свій характер, свій голос. І не фальшивить жоден.

Для початку непогано. Перед своїм танком частішаю кроки, різко стрибаю і похилим лобовим броньовим листом збігаю до башти. Командирський люк відкритий, радист простягає мені шолом, вже підключений до внутрішнього зв’язку. Шолом зі світу гуркоту і ревіння переносить мене в світ тиші і спокою. Та навушники оживають миттєво, руйнуючи хитку ілюзію тиші. Радист, що сидить поруч, по внутрішньому зв’язку (інакше довелося б кричати на вухо) доповідає останні вказівки. Все про дрібниці. Я його головним питанням обриваю: війна чи навчання? «Дідько його знає», — знизує він плечима.

Як би там не було, моя рота до бою готова, і її необхідно з парку негайно виводити, — такий закон. Скупчення сотень машин в парку — ціль, про яку наші вороги мріють. Я вперед дивлюся. Та хіба побачиш що? Перша танкова рота попереду мене стоїть. Напевно, командир ще не прибув. Всі інші попереду також чекають. Я на дах башти вискочив. Так видніше. Здається, в розвідувальній роті танк заглух, загородивши дорогу всьому полку. Я на годинник дивлюся. Вісім хвилин нашому командирові полку залишилося, Баті нашому. Коли через вісім хвилин колони полку не рушать, з командира полку погони зірвуть і виженуть з армії без пенсії, як старого пса нікчемного. А в голову колони жоден тягач з ремонтної роти зараз не проб’ється: вся центральна дорога, стиснута сірими похмурими гаражами, забита танками від краю до краю. Я на запасні ворота погляд кидаю. Дорога до них широкої канавою перерізана: там кабель якийсь або трубу почали прокладати.

Я в люк стрибаю і водієві на всю горлянку: «Ліворуч, вперед!» І тут же всій роті: «Роби як я!» А ліворуч воріт немає ніяких. Ліворуч — стінка цегляна між довгими блоками ремонтних майстерень. В командирському танку — кращий в роті водій. Так встановлено задовго до мене, і у всій армії. Я йому по внутрішньому зв’язку кричу: «Ти в роті кращий! Я тебе, негідника, вибрав. Я тебе, пройду, вищої честі удостоїв — командирську машину берегти та пестити. То ж не осором вибір командирський! Сокрушу, згною!»

А водієві моєму відповідати ніколи: на зовсім короткому відрізку розганяє він броньового монстра, перекидаючи передачі вище та вище. Страшний удар танком по стіні цегляній. Здригнулося все у нас в танку, задзвеніло, загуло. Цегла бита лавиною на броню обвалилася, ламаючи фари, антени, зриваючи ящики з інструментами, калічачи зовнішні паливні баки. Та заревів мій танк і, оповитий павутиною колючого дроту, вирвався з цегляного пилу на сонну вуличку тихого українського містечка. Я в задній триплекс дивлюся: танки роти моєї пішли в пролом за мною весело та босякувато. До пролому черговий по парку біжить. Руками махає. Кричить щось. Рот роззявлений широко. Та хіба почуєш, що він там кричить. Як в німому кіно, по міміці здогадуватися доводиться. Думаю, що матюкається черговий. Надто матірна міміка. Не сплутаєш. Коли десятий танк моєї роти через пролом виходив, там вже регулювальники з’явилися: форма чорна, портупеї і шоломи білі. Ці порядок наведуть. Ці знають, кого першим випускати. Розвідку — ось кого. У кожному полку є особлива розвідрота з особливою технікою, з особливими солдатами і офіцерами. Одначе крім неї в кожному мотострілецькому і танковому батальйоні полку підготовлено ще по одній роті, які ні особливої техніки, ні особливих солдат не мають, проте й вони можуть використовуватися для ведення розвідки.

Ось ці роти й необхідно випускати вперед, Нас, білі шоломи, випускайте! Нам зараз далеко вперед вирватися потрібно.

3

Дивишся на роти в дивізії або в полку — всі вони однакові для стороннього ока. Та ж ні! У кожному батальйоні перша рота і є першою. Які тільки не є погані солдати в батальйоні, а найкращих з них комбат до першої роти збирає. І коли нестача офіцерів, то свіже офіцерське поповнення обов’язково першій роті віддадуть. Тому що перша рота по головній осі батальйону завжди йде. Вона перша з ворогами лобами зіштовхувалися. А від зав’язки бою і його результат багато в чому залежить. Друга рота в будь-якому батальйоні — середня. Офіцери по других ротах нічим особливим не вирізняються, ось як я, і солдати також. Однак кожна друга рота має додаткову розвідувальну підготовку. У неї нібито суміжна професія є. Перш за все вона також бойова рота, проте коли буде потрібно, то вона може вести розвідку в інтересах свого батальйону, а може і в інтересах полку працювати, замінюючи собою або доповнюючи особливу полкову розвідроту.

У Радянській Армії 2400 мотострілецьких і танкових батальйонів. І в кожному з них третя рота — не тільки за номером третя. В третіх ротах зазвичай служать ті, хто ні в перші, ні в другі роти не потрапив: зовсім молоді, недосвідчені офіцери або перезрілі, безперспективні. Солдат в третіх ротах завжди не вистачає. Більш того, на території Союзу треті роти, в переважній більшості, взагалі солдатів не мають. Техніка їхня бойова постійно на консервації знаходиться. Війна почнеться — тисячі цих рот доповнять резервістами і швидко піднімуть до рівня звичайних бойових підрозділів. У цій системі — глибокий сенс: додати в дивізію резервістів в тисячу разів краще, ніж формувати нові дивізії цілком з резервістів.

Моя друга танкова рота стрімко йде вперед. На повороті я оглядаюся і перераховую танки. Поки швидкість витримують всі. Прямо за останнім танком моєї роти, викрешуючи іскри з бетону, не відстаючи, йде гусеничний бронетранспортер з білим прапорцем.

І у мене від серця відлягло. Маленький білий прапорець означає присутність посередників.

А їхня присутність, в свою чергу, означає навчання, а не війну. Значить, поживемо ще.