Розділ «Акваріум»

Ах, ось в чому справа. До зали крематорію на низькому візку вкочують ще одну домовину. Вона вже забита. Вона чудова. Вона елегантна. Вона прикрашена бахромою і облямівкою. Це почесна домовина. Дорогу почесній домовині! Кочегари встановлюють її на напрямні жолоби, і ось вона пішла у свій останній шлях. Тепер неймовірно довго потрібно чекати, поки вона згорить. Необхідно чекати і чекати. Необхідно бути терплячим...

А ось тепер, нарешті, і черга прив’язаного. Ноші знову на напрямних жолобах. І я знову бачу цей беззвучний зойк, який, напевно, здатний зривати двері з завіс. Я з надією вдивляюся в обличчя прив’язаного. Я намагаюся знайти ознаки божевілля на його обличчі. Божевільним легко в цьому світі. Проте немає таких ознак на красивому мужньому обличчі. Не закарбоване божевілля на обличчі, не зіпсоване ним це лице. Просто чоловікові не хочеться в пічку, і він це намагається якось виразити. А як виразиш, окрім крику? Ось він і кричить. На щастя, крик цей не увічнений. Ось лаковані черевики в вогонь пішли. Пішли, чорт забирай. Шаленіє вогонь. Напевно, кисень вдувають. Два перших кочегара відскакують геть, два останніх з силою штовхають ноші в глибину. Двері топки закриваються, і тріск апарату стихає.

— Він... хто? — Я сам не знаю, навіщо задаю таке питання.

— Він? Полковник. Колишній полковник. Він був в нашій організації. На високих постах. Він організацію обманював. За це його з організації виключили. І він пішов. Такий у нас закон. Силою в організацію ми нікого не залучаємо. Не хочеш — відмовся. Тільки коли вже вступив, то належиш організації повністю. Разом з черевиками і краваткою. Отже, я даю останню можливість відмовитися.

На роздуми одна хвилина.

— Мені не потрібна хвилина на роздуми.

— Такий порядок. Навіть коли тобі й не потрібна ця хвилина, організація зобов’язана тобі її надати, посидь і помовчи, — сивий клацнув перемикачем, і довга худа стрілка, чітко вибиваючи крок, рушила сяючим циферблатом.

А я знову побачив перед собою обличчя полковника в самий останній момент, коли його ноги вже були у вогні, а голова ще жила: ще пульсувала кров, ще в очах світився розум, смертна туга, жорстока мука і непереможне бажання жити. Коли мене візьмуть до цієї організації, я буду служити їй вірою і правдою. Це серйозна і потужна організація. Мені подобається такий порядок. Однак чомусь я наперед знаю, що коли мені прийде час вилетіти в коротку квадратну трубу, то ніяк не в труні з бахромою і облямівкою. Не та в мене натура. Чи не з тих я, котрі з бахромою... Не з тих.

— Час вийшов, Тобі потрібен ще час на роздуми?

— Ні.

— Ще одна хвилина?

— Ні.

— Що ж, капітане. Тоді мені випала честь першим привітати тебе зі вступом до нашого таємного братства, яке іменується Головне розвідувальне управління Генерального штабу, або скорочено ГРУ. Тобі чекає зустріч з заступником начальника ГРУ генерал-полковником Мещеряковим і візит до Центрального Комітету до генерал-полковника Лемзенка. Я думаю, ти їм сподобаєшся. Тільки не думай хитрувати. В даному випадку краще задати питання, ніж промовчати. Іноді в ході наших іспитів і психологічних тестів таке покажуть, що питання саме до горла підступає. То ж не муч себе. Задай питання. Поводься так, як поводився сьогодні тут, і тоді все буде добре. Успіхів тобі, капітане.

Розділ 1

1

Коли вам захотілося працювати в КДБ, їдьте в будь-який обласний центр. На центральній площі обов’язково статуя Леніна стоїть, а позаду неї обов’язково виявиться величезний будинок з колонами — це обласний комітет Комуністичної партії. Десь тут поруч і обласне управління КДБ. Тут же, на площі, будь-кого запитаєте, вам всякий покаже: та ота будівля, сіра, похмура, так-так, саме на неї Ленін своєю залізобетонною рукою вказує. А можна в обласне управління і не звертатися, можна в двері Особливого відділу за місцем роботи постукати. Тут вам також кожен допоможе: прямо по коридору і праворуч, двері чорною шкірою оббиті. Можна стати співробітником КДБ і простіше. Можна до особіста звернутися. Особіст на кожній дрібній залізничної станції є, на кожному заводі, а буває, що і в кожному цеху. Особіст є в кожному полку, в кожному інституті, в кожній тюрмі, в кожному партійному комітеті, в конструкторському бюро, а вже в комсомолі, профспілках і громадських організаціях їх не перелічити. Підходь і кажи: хочу в КДБ! Інше питання — приймуть чи ні (ну звичайно ж, візьмуть!), проте дорога в КДБ відкрита для всіх, і шукати цю дорогу зовсім не потрібно.

А ось в ГРУ потрапити не так легко, До кого звернутися? У кого ради запитати? У які двері стукати? Може, в міліції поцікавитися? У міліції плечима знизують: немає такої організації.

У Грузії міліція навіть номерні знаки видає з буквами ГРУ, не підозрюючи, що букви ці можуть мати якийсь таємничий сенс. Їде така машина по країні — ніхто не здивується, ніхто вслід не гляне. Звичайній людині, як і всій радянській міліції, ці букви ні про що не кажуть і ніяких асоціацій не викликають. Не чули звичайні громадяни про таку організацію, і міліція ніколи не чула.

У КДБ мільйони добровольців, в ГРУ їх немає. В цьому і полягає головна відмінність. ГРУ — організація секретна. Про її існування широкі народні маси не обізнані, тому й не рветься ніхто сюди з власної ініціативи. Однак, припустимо, знайшовся якийсь доброволець, якимось чином знайшов він ті двері, в які стукати потрібно, прийміть, каже. Приймуть? Ні, не приймуть. Добровольці ГРУ не потрібні. Добровольця негайно заарештують, і чекає його важке, болісне слідство. Багато буде питань. Де ти ці три літери почув? Як ти нас знайти зумів? А, головне, хто допоміг тобі? Хто? Хто?! Хто?!! Відповідай, сука!

Правдиві відповіді ГРУ виривати вміє. Відповідь з будь-кого вирвуть. Це я вам гарантую. ГРУ обов’язково знайде того, хто добровольцю допоміг. І знову слідство почнеться: а тобі, падла, хто ці букви назвав? Де ти їх почув? Довго чи коротко, тільки ж знайдуть і першоджерело. Їм виявиться той, кому таємниця довірена, одначе довжина язика у кого перевищує встановлені стандарти. О, ГРУ вміє такі язики виривати. ГРУ такі язики разом з головами відриває. І кожен, хто потрапив до ГРУ, знає про це. Кожен, хто потрапив до ГРУ, береже свою голову, а зберегти її можна, тільки слідкуючи за язиком. Про ГРУ можна говорити тільки всередині ГРУ. Говорити необхідно так, щоб голос твій не почули за межами стін величної будівлі на Хорошовці. Кожен, хто потрапив до ГРУ, свято шанує закон Акваріума: все, про що ми говоримо всередині, нехай всередині і залишиться, нехай жодне наше слово не вийде за ці стіни.