Розділ «Акваріум»

— До побачення, Миколо Тарасовичу.

6

Валя Фомічова — жінка особлива. На таких обертаються, таким вслід дивляться. Вона невелика зовсім, стрижена, ніби хлопчисько. Очі величезні, чарівні. Посмішка трохи примхлива. У куточках рота щось блудливе криється. Та це тільки коли придивитися уважно. Щось в ній диявольське є, безсумнівно. А не скажеш, що саме. Можливо, вся краса її диявольська. Навіщо ти, Володю, собі таку дружину вибрав? Красива жінка — чужа жінка. Хто на неї в посольстві тільки не заглядається! Всі заглядаються. І в місті також. Особливо південні чоловіки, французи та італійці, високі, кремезні, з легкою сивиною. Їм ця струнка фігурка спокою не дає. Їдемо в машині, зупиняємося на перехресті — погляди з докором мене свердлять: навіщо тобі, недомірку, така красива жінка?

А вона зовсім і не моя. Я її додому везу, бо чоловік її вже на конвеєрі, вже свідчення дає. З нього ще тут, у Відні, вирвуть потрібні зізнання. А потім він до Акваріума потрапить, у величезний будинок на Хорошевському шосе.

Валя, його дружина, про це поки не здогадується. Пішов в ніч, у забезпечення. Її це не хвилює, звикла. Вона мені про нові блискучі плащах розповідає, весь Відень такі зараз носить. Плащі золотом відливають, і справді гарні. Їй такий плащ дуже личить. Ніби Снігова королева, будеш ламати наш спокій своїм холодним гордовитим поглядом. Скільки влади в її стиснутих вузьких долонях. Безсумнівно, вона верховодить будь-ким, хто зустрінеться на її дорозі. Коли стиснути її, розчавиш, як кришталеву вазу. З такою жінкою можна провести тільки одну ніч, а після цього кидати й тікати. В іншому випадку — закабалить, підкорить, зігне, поставить на коліна.

Дурний ти, капітане, що за такою пішов. Напевно знаю, що вона сміялася тобі в обличчя, а ти, ревнивець, стежив за нею з-за рогу. А потім, підкоряючись швидкоплинній примсі, вона погодилася стати твоєю дружиною. Ти і зараз, на конвеєрі, тільки про неї думаєш. Тобі одне питання спокою не дає: хто її зараз додому везе? Заспокойся, капітане, це я, Вітя Суворов. Не потрібна вона мені, обходжу таких десятою дорогою. Та й не в Відні цими речами займатися. Занадто суворо ми один одного судимо, надто пильно один за одним стежимо.

— Суворов, ти чому ніколи мені не посміхаєшся?

— Хіба я один?

— Так. Мені всі посміхаються. Боїшся мене?

— Ні.

— Боїшся, Суворов. Та я змушу тебе посміхатися.

— Загрожуєш?

— Обіцяю.

Решту шляху ми мовчимо. Я знаю, що це не провокація ГРУ. Такі жінки тільки так і говорять. Та й не може зараз ГРУ стежити за мною. Операції ГРУ відточені і витончені. Операції ГРУ відрізняються від операцій будь-яких інших розвідок простотою. ГРУ ніколи не ганяється за двома зайцями одночасно. І від того ГРУ настільки успішне.

— Сподіваюся, Суворов, ти не залишиш мене біля будинку одну. Я красива жінка, мене на сходах зґвалтувати можуть, а відповідати ти будеш.

— У Відні цього не трапляється.

— Все одно, я боюся одна.

У цьому житті вона нічого не боїться, я знаю таких: звір в спідниці.

У ліфті ми одні, вона сміється:

— Ти впевнений, що Володя вночі не повернеться?