Розділ «Акваріум»

Відерце з льодом та накрохмалені серветки братія дружним гулом схвалення зустріла: хвацько Батя статут обходить! А Вітька Суворов, пройда, он на які висоти злетів. На форсажі вгору йде. Молоді борзяги про мій злет з блиском в очах говорять. Старі мудрі варяги головами качають. Вони знають, що в житті добуваючого офіцера успіх — найважчий час. Успіху передує дика напруга сил, нелюдська концентрація уваги на кожному слові, на кожному кроці, на кожному подиху. Розвідник, який вербує, збирає в кулак всю свою волю, весь свій характер, все знання і завдає удар по своїй жертві, і в цей момент найбільшого напруження і концентрації волі проти об’єкта вербовки він ще і зобов’язаний стежити за всім, що відбувається навколо нього.

Успіх — це розслаблення. Раптова розрядка може скінчитися катастрофою, зривом, істерикою, глибокої депресією, злочином, самогубством. Мудрі варяги знають це.

І Навігатор знає. І тому він і радісний, і суворий. Навігатор мені на якісь неіснуючі мої промахи вказує, щоб не вибухнув я від радості. А як не радіти? Він згоден. Він взяв гроші. Він взяв список питань, які мусять бути відображені в книзі (у виданні англійською мовою багато з цих деталей можуть бути опущені). Отримавши десять відсотків, він в наших лапах. 73 тисячі він розтринькає швидко, і йому захочеться отримати інші. Досвід ГРУ свідчить, що було безліч людей, які бажали отримати десять відсотків і нічого потім не робити. Та тільки кожен з них, відчувши смак грошей[14], за які не доводиться багато працювати і не потрібно багато ризикувати, робив роботу на совість і отримував решту. Це правило не має винятків.

2

Не знаю чому, проте успіх не радує мене. Мають рацію, певно, люди, які кажуть, що щастя можна відчувати, тільки піднімаючись до успіху. А лиш успіху досягнеш, то вже не відчуваєш себе щасливим. Серед тих, хто домігся успіху, мало щасливих людей. Серед обірваних, брудних, голодних волоцюг набагато більше щасливих, ніж серед зірок екрану або міністрів. І самогубства серед всесвітньо визнаних письменників і поетів трапляються частіше, ніж серед двірників та сміттярів.

Мені кепсько. Не знаю чому. Зараз я готовий на все. Чому, цікаво, нас ніхто не вербує? Ось коли б зараз підійшов до мене американський дипломат і сказав: «Гей, ти, давай завербую!» Не брешу, погодився б. Він би дивувався, знаючи повадки ГРУ. «Ех ти, дурню, — сказав би мій американський колега, — ти розумієш, що тебе чекає в разі провалу?» «Розумію», — радісно відповів би я. Нумо, вербуй мене, клятий капіталісте! Я на тебе без грошей працювати буду. Те, що американська розвідка мені передавати буде, поклади собі до кишені! Я просто так хочу головою ризикувати. Хіба не захоплююче по краю прірви походити? Хіба не цікаво зі смертю погратися? Знаходяться ж ідіоти, які на мустангах диких скачуть чи перед бичачими рогами танцюють. Не заради грошей. Задоволення задля.

Нумо ж, вербуйте мене, вороги, я згоден!

Чого ж мовчите?

3

Перевірки, перевірки, знову перевірки. Зовсім замучили перевірки, набридли.

Завербованих нами «друзів» перевіряти легко. Всіх їх постійно контролює служба інформації ГРУ — звичайно, не знаючи ні їхніх імен, ні їхніх біографій, ні займаних посад. Одне і те саме питання можна висвітлювати, перебуваючи за тисячі кілометрів від об’єкта, який цікавить ГРУ: під час Другої світової війни інформація про плани німецьких стратегів надходила з Женеви, з Токіо, навіть з Нікосії. І жодне джерело не може знати про існування інших та про їхні можливості. Коли дані одного джерела різко відрізняються від інших, значить, щось негаразд з цим джерелом. А, можливо, і навпаки: щось негаразд з усіма іншими джерелами — вони заковтують дезу, і лише одне проголошує істину.

У всякому разі, коли з різних кінців світу надходять екземпляри одного і того самого апарату, який на додачу до всього при копіюванні дає позитивні результати і вирішує проблеми армії, то можна поки не турбуватися. Нехай навіть наші «постачальники» перевербовані. Нехай вони стали подвійними агентами. Не біда. Давав би матеріальчик. Коли поліція і контррозвідка готові так дорого платити тільки за те, щоб пограти з нами, нехай платять. Ми і такі подарунки приймаємо. А лиш тільки подарунки виявляться непридатної якості, з гнилизною, Служба інформація про це негайно повідомить.

Проте Акваріум перевіряє не тільки наших «друзів», а й нас самих. Перевіряє часто, виснажливо, прискіпливо. Проти нас інший метод використовується — провокація. За час навчання і роботи кожен з нас безліч разів потрапляє під перевірки — тобто під провокації Акваріума. Начальники наші непокояться, як ми на ту чи іншу ситуацію реагувати будемо.

Я поки завжди правильно реагував: про все, що зі мною трапляється, що з друзями моїми трапляється, негайно і точно своєму командиру доповідаю. Побачив в лісі свого товариша — командиру доповідай. Коли з товаришем після цього нічого не сталося, значить, він на операції в тому лісі був, а може, він там просто так перебував, щоб командир перевірити міг: чи побачу я його, чи вчасно доповім. Мене весь час перевірити намагаються: хто для мене дорожчий — Акваріум чи товариш. Звичайно ж, Акваріум! І спробуй не доповісти! Ось і кінець усього, ось ти вже й на конвеєрі.

Втім, останнім часом мені довіряти більше стали. Я тепер сам постійно в перевірках беру участь. Ось і зараз, темної ночі, лишивши машину подалі, тьопаю калюжами в темряві. Ногам холодно і мокро. Коли повернуся додому, обов’язково в ванну залізу на цілу годину, попарюся.

В кишені у мене пакет, в пакеті — Біблія. Книжечка маленька зовсім, на тоненькому папері надрукована. Це їх всякі релігійні громади в такому вигляді спеціально випускають, щоб зручніше в Союз провозити можна було. Біблію цю я в поштову скриньку кину.

Поштова скринька Вовці Фомічову належить — він капітан, помічник військового аташе, наш тобто хлопець, з Акваріума, недавно прибув. Здогадується він чи ні, а йому зараз Акваріум серію гидот підкидає. Цим зараз займаюся я особисто. Біблію він завтра вранці зі своєї поштової скриньки дістане — всякі релігійні громади та організації їх нам постійно підкидають. Навряд чи він знатиме, що цього разу ми в його ящик пакет опускаємо. Можливо, книжечка його зацікавить, можливо, він її заради бізнесу зберегти спробує: в Союзі народ всякий глузд втратив, за такі книжечки силу-силенну грошей платить, не скупиться. Завтра — вихідний, на роботу йти не доводиться. Ось і помилуємося: прибіжить він вранці з доповіддю чи до понеділка зачекає, а можливо, й взагалі не доповість — збереже книжку або таємно викине її, щоб зайвих неприємностей не було. Та будь-який з цих варіантів, крім першого, крім негайного рапорту, для нього кінець означає. Конвеєр тобто.

Холодно, мокро. Листя вітер тротуаром жене. А лиш потрапить листок в калюжу, ось і все. Влип. Більше не літає. Його тепер мітла сміттяра підхопить. Замете.

Порожньо на вулицях. Один я — самотній шпигун великої системи. Я свого побратима зараз перевіряю. Втім, важко сказати, хто кого перевіряє насправді. Вовка Фомічов мені друг. Ми з ним уже двічі на операції спільні виходили. Працює він майстерно і впевнено. Та біс його знає — прибув він нещодавно і, може статися, зі спецзавданням. Може статися, з його допомогою мене зараз перевіряють? Ото ж бо він до мене в друзі моститься. Досвіду нібито бажає набратися! Може статися, це мене знову перевіряють: раптом кину я пакет в його ящик, а сам йому по-дружньому попередити спробую, щоб бігом доповідати біг. Тут-то мені й кінець. Тут вже мене на конвеєр поставлять: невже товариш тобі дорожчий за доблесну радянську військову розвідку?

Будинок Вовки Фомічова — великий, ошатний, в ньому безліч дипломатів живе всяких націй і країн. Будинок, звичайно ж, під контролем поліції, у всякому разі — парадні двері. Може й ні, однак краще припускати, що так, і на основі такого припущення будувати свої плани. Тому я не через парадний вхід йду: темними задніми дворами, повз акуратні сміттєві ящики, — до підземного гаражу. Ключі у нас є від дуже багатьох гаражів і під’їздів будинків, в яких зазвичай дипломати живуть. У будь-який готель Відня я також без труднощів пройду. У нас величезна шафа з ключами. І де не пройдуть наші побратими з Акваріума, вони всюди копії ключів знімають. Головне — встановити точний порядок обліку і зберігання, щоб вчасно потрібного ключика знайти. Сьогодні у мене в кишені три ключі. Коли знадобиться, я до Вовки й в квартиру увійти можу. Звідки йому знати, що три роки тому в цій квартирі його невдаха попередник жив, який і зробив для ГРУ копії ключів? На жаль, ні на що більше героїчне у нього сил не вистачило, і він був з ганьбою евакуйований і негайно вигнаний з Генерального штабу.