Розділ «Акваріум»

Ще по суботах і неділях в радянських посольствах фільми показують. Нові і не дуже нові. Також народ валом валить. Масовість відвідування — ознака високої свідомості, нерозривний зв’язок з соціалістичної батьківщиною.

Багато народу у вихідні в посольстві. Машину поставити ніде. Та я поставив. У мене на цей випадок місце особливе зарезервоване.

Ми з Навігатором парком гуляємо. Парк величезний. Розмовляємо. На ворота здалеку позираємо. Тут же Петро Єгорович Дунаєць, віце-консул, та Микола Тарасович Мороз, перший секретар посольства. Прогулюються. Нас вони начебто не помічають. Проте не просто так вони тут гуляють. Готується евакуація. Помічник радянського військового аташе у Відні капітан ГРУ Володимир Дмитрович Фомічов ненадійний. Літак вже викликаний. В евакуації бере участь обмежена кількість людей: Навігатор (це його рішення), я (бо в перевірці брав участь і знаю про ненадійність Фомічова), полковники Дунаєць і Мороз (заступник і перший заступник резидента).

Ось сірий «форд» Фомічова плавно пропливає воротами. У кіно помічник військового аташе приїхав з дружиною. Чому ж ти, Володя, зранку не прибіг, язик висолопивши? Чому ти Біблію з собою не приніс? Навіщо її сховав? Ну навіщо вона тобі потрібна? Бога немає, засвоїти пора. Вигадки про Бога — мерзенна антирадянська брехня. Рай не після смерті. Рай на землі зараз потрібно будувати. Коли ти думаєш, що рай після смерті настане, то цим самим самоусувається від активного будівництва раю на землі. Це бабусям неписьменним пробачать. Тобі — нізащо. На конвеєр підеш. З тебе правду зуміють вирвати. Навіщо Біблію ховав? Може, ти її і не ховав зовсім. Може, ти боявся неприємностей і тому взяв і викинув її до сміттєвого ящика, думав, ніхто не дізнається. А ми все знаємо. Про все, що з тобою трапляється, ти зобов’язаний доповідати. Мовчання тобі ГРУ не пробачить.

Заступник командира повільно (гуляє!) почвалав до воріт. Увійти до посольства можна тільки одним шляхом, однак і вийти можна тільки ним. Шлях цей для помічника військового аташе вже відрізаний. Біля воріт охорона. Вона нічого не знає. Охорона так нічого і не дізнається, коли помічник військового аташе не спробує втекти. А коли спробує, то мишоловка закриється перед самим його носом. Командир і Молодший лідер до бібліотеки бредуть. Не поспішають. Вони також гуляють. Там, біля бібліотеки, запасний вхід до бункеру.

Я трохи ще тут почекаю.

Ось Боря, третій шифрувальник, до парковки поспішає. Боря в цю таємницю не посвячений. Його завдання — підійти, привітатися і сказати: «Володимире Дмитровичу, вам шифровка».

Я здалеку спостерігаю.

Ось Боря біля машини. Ось Фомічов з неї виходить. Виразу обличчя не видно. Ось він щось дружині каже. Ось він її цілує в щічку. Ось вона одна пішла до кінозали. Ех, не знаєш ти, капітане, що тебе чекає! Злочинець ти. Не доповів командирові, що буржуазний світ тебе спокусити намагається, збити з правильного шляху. Тебе, капітане, звичайно, не розстріляють, однак до в’язниці запроторять — за спробу обдурити резидента. А у в’язниці тобі ще термін додадуть. Там таким, як ти, додають обов’язково. Коли ти коли-небудь з в’язниці вийдеш (у нас особлива в’язниця є), то дружина з тобою навряд чи зустрітися забажає. Вона тебе кине. Я її обличчя бачив одного разу на дипломатичному прийомі близько зовсім. Кине без сумніву.

Пора й мені.

Сталеві двері. Коридор. Сходами вниз. Ще двері. Це ті двері, що з черепом і кістками. Знову вниз. До бункеру. До «забою». Велика робоча зала. Коридор. Мала робоча зала. Ще коридор. Двері праворуч і ліворуч. Він зараз в кімнаті Молодшого лідера. Тисну на дзвінок. Обличчя Молодшого лідера з’являється в дверях. Дверима він, ніби щитом, прикривається. Що всередині кабінету — не розгледиш.

— Чого тобі?

— Допомога потрібна?

— Та ні. Іди, Богданичу, кіно дивись. Самі впораємося.

— До побачення, Миколо Тарасовичу.

— До побачення.

Коридором. Сходами вгору. Ось мала робоча зала...

— Вітю! — Молодший лідер за мною поспішає.

— Слухаю вас.

— Вітю, зовсім забув. Дочекаєшся кінця фільму. Зустрінеш його дружину Валентину, скажеш, що чоловік її на терміновому завданні на два дні. Щоб не хвилювалася. Секретне завдання, скажеш. Скажеш так, щоб вона нічого не запідозрила. І додому її відвезеш. А поки машину його з парковки прибери. До підземного гаража заховай, ось ключі. Все. До завтра.