Розділ «Акваріум»

Замоталися. Закрутилися. Помилишся — в’язниця. На кожну операцію план написати. Про кожну операцію — звіт. Це щоб слідчим 9-го напрямку ГРУ легше винних потім знайти було.

У великій робочій залі світло не гасять. Старший черговий по «забою» зараз не призначається: все одно повно офіцерів добуваючих в будь-який час доби в «забої».

По ліву руку від мене за робочим столом — Славко з торгпредства. Молоденький капітан зовсім. Звіт пише. Рукою від мене закриває. Правильно, нікому не дозволено свої секрети іншим офіцерам розкривати. Звідки йому, Славкові, знати, що це я йому операцію придумав. Що всі її деталі ми з Навігатором і з Миколою Тарасовичем тиждень тому всю ніч обговорювали. Звідки тобі, Славко, знати, що це ти мене забезпечував. І коли ти на лісову просіку виходив, я тебе бачив. Добре бачив. А ти мене не бачив. І не міг бачити. І не мав права бачити! Ну пиши, давай, пиши.

5

У Віктора Богдановича голова болить. І очі також. Віктор Богданович в кабінеті Миколи Тарасовича. Ми книги реєстраційні перевіряємо. Багато їх. З різних готелів. Навіть з тих, які нам і не належать. Та у нас копії реєстраційних книг. Десятки готелів і десятки тисяч імен. Це вже історія. Але той, хто знає історію, може прогноз на майбутнє видати. Точний або неточний — інше питання. Та тільки немає можливості пізнати майбутнє, не пізнавши теперішнього і минулого.

Тисячі готелів в Австрії. Мільйони туристів. Коли забезпечуючі здобудуть більше реєстраційних книг, можна буде і електроніку використовувати для розрахунку прогнозів. А поки ми це вручну робимо.

Група японських туристів. Шістнадцятеро осіб. Цікаві люди? Можливо. Тільки у нас до них ніякого ключика немає. Не знаємо ми, цікаві вони чи нецікаві. Шкода. Однак їх ми відразу до нецікавих зараховуємо. До того ж японський турист, подібно диверсанту з частин спеціального призначення, ніколи не повертається туди, де одного разу вже побував. Японський турист поспішає оглянути всю планету. Японського туриста ми пропустимо.

Англійська пара з Лондона. Цікаво? Не знаю. Пропускаємо.

— Миколо Тарасовичу, гляньте, що я знайшов!

Він дивиться. Він хитає головою. Він цокає язиком. Одинокий американець з маленького італійського порту Гаета. Чи говорить вам про що-небудь ця назва? Про що ця назва може сказати звичайній людині? Про що ця назва скаже офіцеру КДБ? Ні про що. Маленьке рибальське село. А звідти чомусь приїхав американець. Чому? Та кому це цікаво? Той, хто дізнався б, що в маленькому австрійському гірському готелі зупинився американець з Гаети, не звернув би на це жодної уваги.

Тільки ж ми — військові розвідники. Кожен з нас починав службу в інформаційній групі або відділі. Кожен з нас вчив напам’ять тисячі цифр і назв. Для вух кожного з нас слова Пирмазенс, Пенмарш, Обен, Холі-Лох, Вудбрідж, Цвайбрюккен — лунають райською музикою. Яка насолода чути назву Гаета! У цьому селі базується всього один військовий корабель. На його борту — величезна цифра «10». Тепер згадали? Ні? Це американський крейсер «Олбані»! Це флагман Шостого флоту США. Це концентрація всіх секретів і всіх ниток управління. О, моя дерев’яна голова! Чому ідея про гірські готелі не прийшла до тебе рік тому? Зовсім недавно в гірському готелі відпочивав американець з цього невеликого італійського села. Він обов’язково був пов’язаний з крейсером «Олбані». Ми не знаємо, хто він. Тільки не може американець в цьому Богом забутому селищі не знати інших американців з крейсера. Нехай він не капітан, не офіцер і навіть не матрос крейсера. Нехай він навіть не військовий. Можливо, він пастор, можливо, продавець порнографії. Однак він має контакти з моряками крейсера, і це найголовніше. Коли б наша мишоловка була поставлена рік тому, то ми обов’язково навалилися б на бідного американця усією силою нашої зграї.

Масова загінка! Багато шпигунів проти однієї жертви. Жертва відчуває, що акули з усіх боків, що шляхів відходу немає. Іноді, коли здійснюється масова загінка всієї зграєю, стіною, македонською фалангою, жертва не витримує і накладає на себе руки. Однак частіше погоджується працювати з нами. Коли б ми дізналися про цього американця, лиш він з’явився в Австрії, на нього навалилася б вся непереборна сила ГРУ. А коли б Навігатор допомоги попросив, то за наказом Акваріума на одну вербовку могли б бути кинуті сили кількох резидентур. У таких випадках жертва кричить і метушиться, усюди наражаючись на варягів і борзяг. Він би дзвонив в поліцію. Що ж, своїх хлопців ми і в поліцейську форму іноді нарядити можемо. «Поліція» врятувала б його і порадила або накласти на себе руки, або погоджуватися на пропозицію ГРУ. Коли одного женуть цілою ордою, нещасний може дзвонити куди завгодно, проте всюди отримає одну відповідь.

У кут його! В безвихідь! Безвихідь всяка буває фізична і моральна, буває фінансова безвихідь, бувають прірви безнадійності. А можна і в самий звичайний куток загнати. Голу людину в куток ванни. Голий серед одягнених завжди відчуває непереборне відчуття сорому і безсилля. Ми вміємо заганяти в куток! Ми вміємо принижувати і звеличувати. Ми вміємо примусити до кидка в прірву і вміємо вчасно протягнути руку допомоги.

— Замріявся?

— Замріявся, Миколо Тарасовичу.

— Дивись, що я знайшов.

Я читаю запис. Британська пара з невеликого містечка Фаслейн. Ви знаєте, що таке Фаслейн? Пояснюю: це база британських атомних підводних човнів. Коли пара живе в Фаслейні, то ймовірність того, що вона пов’язана з підводними човнами, велика. Може статися, глава сім’ї — командир човна, а можливо, простий охоронець на базі. Можливо, він сміттяр на військовій базі або поблизу неї, постачальник молока, власник пивниці. Можливо, він працює в бібліотеці, в їдальні, в госпіталі. Будь-який з цих варіантів чудовий: ця людина має контакти з екіпажами, з ремонтними бригадами, з штабними офіцерами.

Коли в Фаслейні є повії, то можна сміливо стверджувати, що і вони з базою пов’язані. Та ще й як! І через них можна добувати секрети, про які, можливо, і капітани човнів не знають.

Фаслейн занадто малий. Тому будь-який його мешканець якось пов’язаний з базою.

У Франції також є база атомних підводних човнів. Проте це Брест. Велике місто. Далеко не кожен його мешканець з підводними човнами зв’язаний. Тому ми і шукаємо маленькі містечка, в яких знаходяться військові об’єкти надзвичайної важливості. Той же Фаслейн, наприклад. Дипломатичній резидентурі ГРУ в Лондоні незручно своїх хлопців в Фаслейн посилати. Помітять. У Великобританії ловлять часто і виганяють безжалісно. Там не розженешся. Та й поява стороннього в маленькому містечку насторожує. Ось тому ми полюємо тут, в Австрії, на мешканців цих маленьких містечок, назва кожного з яких так солодко звучить для вуха військового розвідника.