Розділ одинадцятий, в якому тунель відроджується!

— Добре, от пригнали ми цей поїзд в Угорщину, а як він назад поїде, де він буде розвертатися? — не вгавав Ікар.

— А він і не буде розвертатися, навіщо йому взагалі розвертатися, — здивувався Йосип. — Ми побудуємо цілком прямий тунель. Двигун у першій вагонетці тягне цілий ешелон за собою в Угорщину, після чого вмикається задня передача — і цей же мотор, тільки вже з останньої вагонетки, штовхає решту вагонеток назад в Україну.

— Фантастика! — Мірча був щиро вражений почутим.

— А тунель ми отримуємо одразу з цим потягом, усе за три тижні? — запитав Золтан Барток.

— Думаю, так, весь процес займе десь три тижні. Ну, в крайньому разі, як казав Карбід, ой, Михайло Олексійович, — Ігор шанобливо кивнув у бік Тиса, адже той колись був його шкільним учителем, — до Дня Незалежності, 24 серпня, точно справимося. Два-три дні ми будемо засипати старий тунель і поглиблювати й розширювати яму, за цей час приїде устаткування з Білорусі, поки ми встановимо його, вже приїдуть і труби, поки будемо рити — встигнуть приїхати вагонетки й мотор для нашого міні-поїзда. Нічого складного, це звичайна, вже давно випробувана технологія.

— Так, а ще раз, скільки це диво коштує? — Уляна Крук явно клюнула на ідею з підземним міжнародним метро.

— Залежить. Двісті-триста тисяч доларів. Давайте порахуємо разом: по-перше, для такої роботи потрібен електричний струм дуже високої напруги. Це означає, що в центрі міста треба змінити трансформаторну, а це вже 40 тисяч доларів. По-друге, треба орендувати саму машину, це найдорожче задоволення: 50 тисяч доларів на тиждень, тобто ми самі зацікавлені працювати якнайшвидше. Якщо приймаємо робочу версію у три тижні, то це сто п'ятдесят тисяч доларів, у сумі ж — сто дев'яносто. 700 метрів труб із рейками й комунікаціями коштуватимуть сімдесят тисяч, тобто вже маємо двісті шістдесят. Приблизно двадцять тисяч буде коштувати міні-потяг з десятьма вагонетками. Усього отримуємо двісті вісімдесят тисяч американських доларів. Ясна річ, що будуть додаткові витрати, їх завжди треба рахувати десь на рівні десяти відсотків від загальної вартості, тобто йдеться про ще тридцять тисяч. Але ці гроші ми з Йосею готові взяти на себе. Це буде наш внесок, крім роботи, правда ж, брате? — звернувся Ігор до будівельника.

— Так, — сухо відповів той.

— Я беру на себе сорок тисяч доларів, трансформаторну, — здивував усіх небаченою щедрістю міський голова, а потім додав: — Ведмедів — це не якесь там забите село, це місто в центрі Європи, а люди весь час скаржаться, що в них перебої з електроенергією. Пора поставити в центрі нормальну сучасну трансформаторну будку. Я зроблю це за гроші міського бюджету, депутати підтримають.

— Я вигадав ідею, носив обіди... — розгублено почав було Тис, але йому не дали договорити.

— З тебе нічого не треба. Що ти можеш? Хіба здати десь свій золотий зуб, і то грошей вистачить на пляшку горілки й два пива. Ти вигадав, молодець, з тебе досить, — сказав Ікар. — Я особисто дам двадцять тисяч, більше не можу. Зрозумійте правильно, після авіакатастрофи я так більше ніколи й не піднявся на попередні висоти, перевожу дріб'язок. Віддам те, що відкладав на чорний день. Двадцять тисяч.

— Ну, вже маємо шістдесят, цього трохи замало, — провадив далі Ігор Лях.

— І обіди, — вже впевненіше додав Тис.

— Щось тут таки смердить! — знову повів носом Йося.

— Та цить уже! Не збивай з теми! — роздратувався його брат. Я готова дати двісті тисяч, — несподівано заявила Уляна, а в очах її застрибали диявольські бісики, — але за однієї умови.

— Хм, за двісті тисяч — будь-яка примха! Правда ж, колеги? — запитав Ігор, оглядаючи всіх присутніх.

— Звісно, — погодився Тис, сповнений відчуття власної значущості.

— І яка ж умова? — несміливо поцікавився Ікар.

— Проста, — відповіла Уляна Дмитрівна Крук. — Я готова дати двісті тисяч американських доларів, а це дві третини всієї вартості проекту, дорогенькі мої хлопчики, але за умови, що одна вагонетка буде моєю, буде зачинятися, лише я матиму до неї ключ і ніхто ніколи не загляне всередину. Ніхто і ніколи!

— Та не проблема, можемо навіть підписати і пофарбувати в рожевий колір, — охоче погодився Ікар.