— Так діла не буде, — знітився Ікар.
— Так ми Україну не побудуємо! — спересердя вигукнув учитель.
— Ей, ей, пригальмуйте трохи, хлопці, — насупився мер. — Це ж наш спільний проект, кожен вкладає що може, від вас вимагається робота, а ви залупили таку ціну, ніби ми не під землю ліземо, а в космос летимо!
— Тут і немає жодної нашої накрутки чи плати за роботу. Це та сума, яка потрібна на оренду техніки і матеріали. Ми з Ікаром чітко все обговорили, він сказав, що ми матимемо вільний доступ до тунелю й перевозитимемо все, що захочемо, на таких умовах я погодився. Як акціонер. Наш вклад — розробка проекту й робота. Всього три тижні — і готово. Сума не така вже й велика, стільки зараз коштує побудувати нормальний будинок. Але будинок користі не приносить, на нього лише витрати, а тунель може себе окупити вже за місяць-два, а далі приноситиме прибутки.
— Три тижні — це однозначно цікаво, — Уляна Крук палила поглядом Ігоря. — А яка саме технологія й що означає метро? Як виглядатиме тунель?
— Технологія досить проста, але для неї потрібна спеціальна установка, яка й коштуватиме нам левову частку грошей. Отож, ми засипаємо цей тунель, поки церква не завалилася, — зіронізував Ігор, — і швиденько поглиблюємо яму. Паралельно замовляємо в Білорусі необхідну нам установку. Вона виглядає як велика котельня, а насправді це цілий завод. Спереду у ній щось ніби бур чи гігантський шуруп, який перемелює землю. Одразу за ним встановлені шланги з водою, які відпрацьовану землю розмивають і перетворюють на місиво. До речі, там має бути вихід цієї води, вона б'є, як із гейзера, тому ідея з фонтаном дуже вдала, якийсь час із ями битиме вгору ця каламутна вода, а всі в місті думатимуть, що це підготовчі роботи для фонтана.
— Ідеально! — вигукнув Золтан Барток.
— Так ось, за тими шлангами-трубами встановлено щось на зразок велетенського пилососа, який усю цю воду з землею засмоктує й видавлює нагору. Там земля відсіюється на ситі й висипається у вантажівку, а вода зливається в каналізацію. Швидкість прокладання тунелю за такою технологією — приблизно метр-півтора за годину, а його діаметр метр двадцять.
— Ого! — не втримався Ікар.
— Це не Ичі, звісно, — додав мер.
— Але це ще не все, — тримав до останнього інтриґу Ігор. — Позад цього типу пилососа встановлено прес, в який вкладається велика бетонна труба. Коли бур перемеле метр землі, а водяний пилосос викачає її нагору, прес заштовхує на це місце бетонну трубу. І так метр за метром. Таким чином, ми отримуємо не примітивну яму в землі, а бетонний тунель, який ніколи не завалиться, ніколи не протікатиме, це вже випробувана технологія. У старих забудованих містах Західної Європи так прокладають нові комунікації, каналізацію. Не треба розривати всю довжину, вистачає одної ями, де встановлюється цей механізм, а він уже сам риє у потрібному напрямку і прокладає трубу. Звідси й швидкість.
— Неймовірно! — чи не вперше присутні побачили на обличчі зазвичай холодної і неприступної Уляни щире здивування.
— Та ти до кінця договорюй, — втрутився Йосип, якому театральність брата не дуже подобалася.
— А що, таки є якісь проблеми? Я так і знав, що настільки ідеально все не може бути, недарма ж я стільки років містом керую, на дечому розуміюся, — вдоволено похвалився Золтан Барток.
— Та ні, якраз навпаки! — аж прицмокнув Ігор. — Отже, ця машина риє, висмоктує землю і встановлює трубу. Але головне, що тепер є труби, в яких знизу встановлені рейки, а згори — трубка для кабелю. Це означає, що прокладається труба з усіма комунікаціями. І не просто з лампами й дротами, по яких подається струм, ні! По цих рейках може їздити маленький поїзд з вагонами! Ну гаразд, не з вагонами, але з вагонетками точно! Діаметр труби невеликий, але ці рейки дозволяють запустити в трубі майже залізничний механізм, десь такого розміру, як їздять у шахтах. У такій вагонетці можна перевезти триста кілограмів вантажу, а їхатиме вона до Угорщини всього десять хвилин!
— Це означає, що нам не потрібні будуть люди, які б лазили цим тунелем і тягали коробки з сигаретами? — заворожено слухав Ікар.
— Зовсім! Одна людина з цього боку завантажує цей міні-залізничний ешелон, а всього він може мати до десятка таких вагонеток, одна людина зустрічає й розвантажує на тому боці і ще одна людина керує потягом з першої вагонетки, це такий собі машиніст, у нього в руках пульт із п'ятьма кнопками, ось і все, — відповів Ігор.
— Стоп, стоп, тобто цими вагонетками можуть і люди їздити? — Геній Карпат вловив і свій потенційний інтерес.
— І люди? — Тис теж відчув, що його мрія може здійснитися.
— Так, не багато, але в кожну вагонетку може легко поміститися людина. Вона лягає туди, це, звісно, не купе, але ж і їхати всього нічого, словом, лягає, скручується й через десять хвилин виходить. У тунелі є освітлення, там не страшно, вагонетки їздять повільно, щоб не здіймати зайвого галасу, всередині сухо, можна навіть встановити якусь мінімальну систему вентиляції, щоб подавати повітря.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Карбід» автора Любка А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ одинадцятий, в якому тунель відроджується!“ на сторінці 2. Приємного читання.