Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Запросто поцікавився:

— Де влаштувалися жити? У Довида затісно. Хочу до себе запросити. Мені син доповів, що в Остер міліціонер прибув. Попрямував до Довида Басіна. Я сюди. Файда. Мирон Шаєвич.

Я його, звичайно, пам’ятав. Настирливий. Зараз скаже Довиду, де і коли ми зустрічалися, за яких обставин. Але ні.

Файда відвів мене трохи вбік і пошепки заторохтів:

— Нестримний чолов’яга. Мені за дві хвилини розповів ваше ім’я, по батькові, прізвище. Про онука свого, що у вас, теж. Їздить і їздить по одній платівці. А ми з вами знайомі. Весілля пам’ятаєте?

— Пам’ятаю. Ви з культурної справи.

— Так, начебто. Хоч пильності не втрачаю. Ну, до мене? Дружина вечерю накриє. По чарці вип’ємо. Дещо обговоримо.

Файда дивився на мене з проханням.

Довид креслив на піску палицею. Виявляв зацікавленість.

— Довиде Срулевичу, я зараз у вас заберу свої речі. Переночую у товариша Файди. Щоб вас не обмежувати. Раненько поговоримо.

Довид не відповів ані звуку, підвівся і гаркнув у розчинене вікно:

— Малко, віддай йому!

Малка висунулася через підвіконня з моїм речовим мішком. Тримала у висячому положенні щосили.

Я так і прийняв від неї своє майно: не по-людськи. Як злодії один одному передають.

Файда спостерігав з кривою усмішкою.

У спину нам Малка грюкнула вікном. Здалося, аж шибки летять. Озирнувся. З-за фіранки погрожував кулаком Зусель.

Я глипнув на вузол, яким стягнув лямки речового мішка. Вузол мій. Ніхто в сидір не лазив.

Дружина Файди готувала вечерю.

Ми з господарем сіли в садочку.

Він завів розмову про загальні питання.