Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Перевів розмову на сина Файди.

Мирон похвалився успіхами хлопця: навчається в технікумі, буде будівельником.

Я запитав, як звати.

— Суня. Самуїл. — Файда вказав на дружину, — на честь діда — Самуїла Лаєвського.

Сіма Захарівна хитала головою на знак згоди.

Тут я сказав:

— То ваше дівоче прізвище Лаєвська? Може, Поліна Львівна ваша родичка?

Я ледве розчув відповідь:

— Двоюрідна сестра.

Файда аж підстрибнув на стільці:

— Ай, яка сестра! Ніяка! Просто-таки ніяка! Погань вона, а не сестра! Гнати таких сестер!

Коли люди напідпитку, особливо якщо з незвички, то мелють багато. Краще у сп’янілому стані на розмови не тиснути. Облишити. Людина подумки шкодуватиме, що бовкнула зайве. І водночас радітиме, що зайвого ніхто не врахував, не помітив. А якщо потім на тверезу голову за це зайве потягти, нівроку вилізе.

Я заговорив про Остер, про його красу, про дітей, які ростуть усім смертям наперекір.

До появи в хаті сина господарів — Суні — стіл майже спорожнів. Але він і не виявив бажання сідати. Схопив шматок хліба і пішов до іншої кімнати.

Я його впізнав. Той самий єврейчик, який мене вперше зустрів в Острі. І на кого він схожий, я зрозумів. На Євку Горобчик. Саме на Євку. Очі її — розріз особливий. І ніс. У Лілії ніс з горбинкою, а у Євки мало що з горбиком, але й трошки розплесканий на кінці.

Спати мене поклали на хазяйське ліжко, незважаючи на мої заперечення. Подушки, перину і таке інше.

Я покрутився, покрутився і вийшов з хати.

Довго сидів на лавці в садку. Не думав. Дихав повітрям. Якби палив, то й не палив би. Настільки глибоко дихалося. Неспокійно, але глибоко.

До Довида вирушив на світанку. Сіма утримувала обіцянкою налисників з сиром, але я не піддався.

Деякі вважають, що їжею людину можна утримати.