Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Я персонально привітався:

— Здрастуйте, громадянину Табачник. Давно не бачилися.

Він не відповів. Дивився мені в очі і не відповідав.

Довид заступився:

— Він сам не свій. Не впізнає нікого. Тут така історія. Вдома розповім. Пішли. Діти самі прибіжать. Ми городами, від очей подалі.

Довид зібрав речі в торбу, абияк запхав, закинув за спину. Я натякнув, що Зуселю як людині незручно йти голому, хоч і городами. Незважаючи на відповідь Довида, що у нього сил немає вмовляти Зуселя прикритися, я особисто зняв ганчірку з голови Довида, обв’язав її навколо заду і переду Табачника.

Запах від Зуселя линув чистий, водяний.

Він пригладив на собі ганчірку і спокійно рушив уперед. Але я наказав Довиду іти на чолі, щоб прийти вірною дорогою.

Діти з’явилися до хати раніше за нас. Малка їх швидко годувала.

Коли ми зайшли, вона крикнула пацанам:

— Геть!

Тих наче вітром здуло. Розпихали по кишенях свої шматки і побігли на подвір’я.

Малка кинулася до Зуселя, загиркотіла з ним, щось випитувала. Він не відповідав, посміхався і тримався рукою за ганчірку, ніби погрожуючи, що зараз скине.

Малка повела його за шторку і там продовжила виховання вже підвищеним тоном.

Довид сів на табурет за стіл. Запросив мене.

Я не поспішав з їжею. Хоч і був голодний. Якщо людина сидить, а над ним інша людина стоїть і вивищується, тим більш у формі, користі більше.

Кажу:

— Розповідай, через що Зусель остаточно з глузду з’їхав. Без зайвого. Ну.

Довид хотів було підвестися, щоб стоячи доповідати, але я його легенько притиснув до табурета. Він дивився на мене знизу вгору і відповідав.

А відповідь була така.