Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Але незабаром перейшов до головного.

— Михайле Івановичу, мушу вас попередити, що ми тут пильнуємо. Я особисто не один і не два рази проводив виховні бесіди з громадянином Басіним і з громадянкою Цвинтар. Вони дозволяють собі чортзна-що. Ганьблять на кожному кроці ваше чесне ім’я. Ви в курсі?

Я заперечливо хитнув головою.

— Ну ось, а вам і невідомо, що проти вас плетуть тенета. Ви коли в Острі були минулого разу, ви до Басіна і Зуселя не заходили? Не заходили. Мені Довид навіть скаржився на вас, що в Острі були, а не зайшли. Він вас краєм ока бачив. А ви його не бачили? Не бачили, звичайно. Інакше, навіщо вам до нього не заходити? Він каже, що ви до нього приїжджали. А не зайшли. Образився. Я йому пояснив, що ви, напевно, у своїй справі повз нього проїжджали. Можете на мене цілком розраховувати.

Файда ніби перейшов до виступу, а не провадив розмову за столом у своїй хаті.

— І ось зараз, у такій обстановці, коли всі сили нашого народу мобілізуються навколо смерті товариша Сталіна, Довид поширює свої брехні. Як вам це подобається? Мені не подобається. І нікому в Острі з єврейського населення не подобається. Нікому. Точно вас запевняю.

Я не витримав:

— А до чого тут єврейське населення? Ну, Довид з горя несповна розуму. Тож у нього всі підстави. І зять та донька. І онуки врозтіч. Ну, він єврейської нації людина. Не заперечиш. Але нащо ви вирізняєте і відокремлюєте: ми, євреї, ми, єврейське населення. Він на мене як людина бочку котить, а не як єврей. Це наша з ним родинна справа. Родинна. Через Йосипа. Тож саме об’єднуватися треба навколо пам'яті нашого Сталіна. А ви знову розділяєте. Що я в формі, в даний момент нічого не означає, тим більш поганого. Я приїхав до рідного дідуся моєї прийомної дитини Йосипа. І оформлена моя прийомна дитина Йосип за всіма правилами. А в хату до Довида зі своїм статутом я не пхаюсь. Лікарі його швидко поставлять на одужання. Шкода пацанів. Це — так.

Файда розгублено мовчав. Усвідомив, що не туди звернув.

— Гаразд, Мироне Шаєвичу. Проявили турботу — і дякую. А от скажіть, хто в хаті мешкав, де зараз Довид товчеться? Хата хоч і непоказна, але добра. Шкода, Довид хату занапастить за свого нинішнього ставлення до життя.

Я поставив людину на потрібне місце, а потім поставив чітке побутове питання. Ніби як для зняття напруги, для його ж користі. Тепер він багато викладе, чого раніше й не планував. Щоб загладити незручність від попереднього.

Так я вивів Файду на особу Євки Горобчик та її родину. Включаючи, звісно, й Лілію. Потім мав намір спрямувати бесіду на Лаєвську як на колишню мешканку Остра.

І спливло наступне.

Родина Горобчиків мешкала в Острі споконвіку. У тій самій хаті, де зараз Довид.

Через хату загинули батьки Лілі та Єви. Не виїхали в евакуацію, хоч їх попереджали. Побоялися залишати нажите. Там і ліжка гарні, і стіл був відомий на весь Остер — величезний, на всю кімнату, з якогось дуже гарного дерева, прапрадідівський. Баби пліткували, що в ніжках столу заховане золото.

Ну, залишилися старі хату вартувати для майбутніх поколінь. Їх, звичайно, німці вбили.

А дочки таким чином: Євка подалася в евакуацію, а Лілька зникла на всю війну. Достеменно відомо, що з евакуації в 44-му Євка прибула сама. Про сестру не казала і щоразу, коли згадували Лільку, голосно і показово лила сльози.

Євка мешкала у батьківській хаті сама. До неї пристала Малка Цвинтар. Родичка — не родичка, а жила при Євці в ролі тітки.

У кінці сорокових по Остру пішли чутки, що Лільку бачили в Чернігові. В доброму гуморі, пальто, шапка, черевики на підборах і так далі. Земляка, що звернувся до неї з привітанням, Лілька категорично не впізнала.

А щодо Євки — ну що… Якось року 36-го вийшло, що Євка завагітніла. Живіт у неї виявився такий великий, що передбачали двійню або трійню. Від кого — секрет. Помічено не було, щоб Євка гуляла. Походила-походила Євка з животом, а потім раптом щезло буквально все. Ніби скинула передчасно. Так матуся Євчина-Лільчина натякала. А скинула — тут уже горе. Тут ніхто й не допитувався.