Треба сказати, Євку і Лільку в Острі не любили, але жаліли. У обох зовнішність вигідна. Але від остерських наречених відмахувалися як від недостойних за розумом і вихованням. Фаху як такого не мали. Працювали в ґудзиковій артілі. І батько їхній там — майстром. Матуся завжди була домогосподаркою.
І ось Лільку в Чернігові вбили. Євка як дізналася, одразу поїхала. Кілька разів Євка туди-сюди моталася: з Остра до Чернігова, з Чернігова в Остер. Потім забрала Малку і заявила, що залишається мешкати в хаті покійної сестри з Малкою.
Через кілька місяців Малка з’явилася в Острі, а через деякий час у зв’язку з обставинами Довид начебто будинок у Євки відкупив або якось по-іншому, і з землянки із Зуселем та двома дітьми утвердився господарем.
Файда говорив неспокійно, квапливо.
Я не перебивав. Якщо перебити, людина може задуматися. А мені якраз задумливості не треба було. Мені треба, щоб котилося сніговою кулею.
— Дівки ці — і Євка, і Лілька — дивні. Хай одній добре живеться. А другій добре лежиться. А хата стоїть. Це ви вірно помітили: добра.
Я спитався про стіл. Куди подівся.
Файда спохмурнів, обсмикнув піджак, як кітель.
— Щодо столу вийшло так. Після того як в Остер зайшли німці, почалися арешти. Активістів, партійних, комсомольців. Як годиться за окупації. Ну, і євреїв, звичайно. Їх стріляли на місці. Або централізовано біля Десни. — На євреях він знизив голос, ніби соромився говорити.
Я підчепив його. Мені ще треба було розпитати про Лаєвську.
— А що ви, Мироне Шаєвичу, соромитеся? Всі знають, що євреїв убивали. Нема чого знижувати голос.
Файда швидко кивнув і ще раз повторив, голосніше:
— Євреїв масово стріляли, так.
Я його навіть торкнув за руку. Видно, переживає людина. Але у мене своя робота.
— Ну, вбивали. Далі що. Про стіл ви казали.
— Хату Горобчиків відразу розворушили. Поліцаї постаралися. Стіл хотіли винести. Хтось схотів для себе. Але витягнути ніяк не могли. Стали рубати на частини зі злості. Дерево не рубалося. Потім у хаті оселився німецький офіцер у великому чині. Всю окупацію там і мешкав. При ньому стіл розібрали і винесли. А розібрали як: там штирі, виявляється, були, на них треба було трохи натиснути, стіл і розбирався — по частинах. Ці частини надвір викинули. Люди розтягли по хатах. А коли Євка повернулася з евакуації, спеціально по хатах ходила і частини збирала. У кого стінкою в собачій будці, у кого замість ляди в льоху. Деякі не віддавали. Євка відвоювала. У порожній хаті склала ті уламки та й сиділа над ними. Потім під її керівництвом віднесли на старий єврейський цвинтар, скраю кинули. Євка при всіх сказала: «Все. Капут. Це моє добро і я його особисто поховала. Більш я про це говорити і слухати не бажаю. Я свою справу зробила». Дехто казав, що вона хотіла спочатку дошки в урвищі біля Десни розкласти, де євреїв стріляли. Де її тато з мамою. Але її відрадили. Я кажу — вони дивні. І Євка, і Лілька. У нас уважають, що Лільку не просто так убили.
Я зауважив, що просто так людей не вбивають. Сліпа куля — це інша річ. А якщо ножем — то не просто так.
Файда погодився.
Тоді я сказав, що в Чернігові багато хто з Остра мешкає. Наприклад, така собі Лаєвська. Кравчиня. І жінка приваблива.
Файда на прізвище зреагував очима.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дізнавач» автора Хемлін М.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Маргарита Хемлін Дізнавач“ на сторінці 91. Приємного читання.