Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

— Ша.

Вони замовкли.

Я обережно скинув дітей з себе і випростався на весь свій зріст.

Довид стояв переді мною і підтримував під лікоть, як панночку, Зуселя.

Зусель був як з хреста знятий.

Я запитав без суворості:

— Чому громадянин голий?

Вовка миттю пояснив:

— Ми прали одяг. Нас Малка послала. — Хлопчик розворушив торбу і почав пред’являти по черзі мокре ганчір’я: — Ось дідова сорочка, ось штани, ось Зуселя штани, ось кальсони, ось сорочка, ось картуз, ось цей… Діду, оце…

Довид нарешті вставив слово:

— Талес, інгеле.[5]

Я з цікавістю подивився на мокру купу:

— Називається, попрали. Чим прали?

— Милом. — Довид відповів і тут же закричав: — Де мило, діти? Я вас питаю, де мило? У кого мило? Забули? Змилили? Гришко, Вовко!

Мило залишили на березі. Хлопці побігли назад.

Довид як не він запитав:

— Сам приїхав чи з Любою та Йоською?

Я заперечливо похитав головою:

— Сам. Повз проїжджав. Дай, думаю, заскочу, провідаю. Що ти Зуселя тримаєш, не впаде. Йшов сам. І постоїть сам.

Довид відпустив лікоть Табачника.