Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

— Базікаєте ви чи ні, достеменно невідомо. Ось вийдете звідси — і почнете розмовляти всіма мовами світу.

Штадлер пішов. На виході дістав зошит і мав намір щось надряпати. Я не допустив.

Зусель мене чекав. Сидів біля столу. Але не біля самого, а трошки ніби осторонь. Делікатно відставив табурет. Натякав, що на частування не зазіхає.

Але я бачив з досвіду: стан його був такий, що гарячий чай з цукром конче потрібен.

Мовчки закип’ятив чайник. Води в чайнику якраз, щоб швиденько. Спеціально перевірив.

Налив у склянку заварки, окропу, поклав три шматки рафінаду. Дав у руки.

Зусель брав чай повільно. Видно, міркував, чи варто поряд із салом щось їсти, тим більш у некошерній хаті.

Я вибору йому не дав.

— Коли вип’єте, буду розмовляти. Мені вам швидку допомогу викликати не можна. Вам же на шкоду. Розмови підуть. Згодні?

Зусель мовчав. Склянка тремтіла у його руках.

Перші слова вимовив такі:

— Ложку. Розмішати треба.

Дав йому ложку. Він розмішав цукор. Пив повільно кожен ковточок.

Я не квапив.

Порожню склянку з рук Зуселя не забирав. Залишив, щоб той сам прилаштував на стіл. З думкою простежити рух. За рухом, яким людина ставить на стіл порожню склянку, багато чого можна сказати. Наприклад, не просто про хвилювання, а про внутрішню готовність далі розвивати стосунки зі слідчим. Якщо склянку ставить і втуплюється очима в підлогу — погано. Замкнеться. Якщо ставить і на слідчого тим часом дивиться хоч як, хоч впритул, хоч скоса, можна відкривати протокол. Заговорить.

Зусель склянку не ставив. Крутив її на коліні. Перевертав, знову крутив.

Щоб не втратити ініціативу, я сказав:

— Довго будете мовчати? Сам прийшов і мовчить.

Зусель здригнувся і впустив склянку. Кинувся підбирати скалки. Порізав палець. Але не припинив свої дурнуваті дії, а далі продовжив.

Я, звичайно, виказав нерви: