Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

— Так точно. Не допущу.

— Ти хоч знаєш, хто на тебе скаржився? Тобі хоч зрозуміло, до чого ти докотився?

— Знаю і мені все дуже зрозуміло. Скаржився Хробак. І зрозуміло мені, що проти Хробака ліків немає. Чи у вас є, товаришу підполковник?

Свириденко зітхнув.

— Нема. Проти бандитів є. А проти товариша Хробака нема. Що там було насправді?

— Ну, трохи порушень було. Самовільно проник у хату до однієї баби. Шукав речові докази. Вона крутиться, як зміюка. Випадково вийшло. А Хробак її коханець. Він мене застукав, і за бабу свою заступився. Рук я не розпускав. Навпаки. Він перший схопив мене за плече і завдав принижень.

— У якій справі працюєш?

— Справа стара. Закрита вже. Горобчик. Убивство. Минулого травня. А баба Хробака — сестра вбитої.

— А-а-а. Зрозуміло. І що тобі ще треба? Головний підозрюваний на тому світі. Ніхто не сумнівається, що він і є вбивця. Чого ти знову риєш?

Я пообіцяв стримано:

— Більш не повториться.

Свириденко забив рішучий цвях у розмову:

— Отож. Іди. І більше не гріши. А то Хробак усе місто на ноги поставить, таку тобі сповідь улаштує, ніякий піп не второпає.

— Слухаюсь, товаришу підполковник. Припустився дурості. Трохи непослуху. Втомився. Прошу шість діб відпустки за власний рахунок. Поїду провідаю родину. Ви мої обставини знаєте. Рапорт писати?

— Пиши. Догану тобі оголошую без занесення. Щоб Хробак заткнувся. Але ти не забувай. Поряд із хатою тієї баби не з’являйся. Обходь за кілометр. Що зараз на тобі висить?

— Нічого особливого. Тиждень терпить. Крадіжка. Розбійний напад. Ясна річ. Приїду — до суду передам. Винні зізналися повністю.

— Давай, дуй до своїх.

Біля Свєтки я пройшов з тупотом.

Вона труснула перманентом.

Прошипіла: