Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Вийшло добре, навіть майже не по-єврейськи. Тільки хитався з боку в бік та іноді схлипував, як звик на своїх молитвах.

Його останні слова були такі.

Якщо ніякої знижки, на думку товариша Цупкого, не вийде Басіну за його злісний антирадянський наклеп, то він, Зусель Табачник, заявляє, що завтра раненько піде з покаянною до міліції і напише заяву, що Басін ні в чому не винен, а винен він, Зусель Табачник, і з нього слід суворо і непримиренно вимагати, аж до розстрілу, до чого він заздалегідь готовий. Тому що Басіна підучив він. І так само він змусив поширювати чутки.

Табачник висловився і впав навколішки. Обличчям униз. Почав молитися і дриґати руками-ногами.

Я спокійно вилив на нього склянку остиглого чаю.

Кажу:

— Припустимо, знижки не передбачені ні за якою статтею, ні за яких пом’якшувальних обставин. Ну, підете ви у всій своїй красі завтра в міліцію, накатаєте заяву. Вас спитають перше: навіщо вам було підучувати бідного Басіна, яка ваша вигода? Справа серйозна. І вигода має бути серйозна. Вигоду ви хоч придумали? Га, громадянину Табачник?

Зусель підвів голову. Вона погано трималася на шиї і дрібно тремтіла. Подивився на мене, як курка, коли її вже зарізали, і кинув обличчя в підлогу. Кашкет злетів.

Я побачив, що голова в Зуселя абсолютно лиса, із вм’ятиною посередині. Видно, пробили колись, само зрослося. Шрам білий, вузлуватий, з синькою. І шкіра ходором ходить. Наче тім’ячко у немовляти.

Я знав, що чіпати людини в такому стані не треба. Треба чекати, аж поки заспокоїться.

Подивився на Штадлера. Той завмер із роззявленим ротом. Язик ворушиться, уламки зубів труться об м’ясо. Подекуди кров крапельками. Не сильно. Прикусив незручно.

— А ви що думаєте, Веніаміне Яковичу? Ви ж свідок. Подобається?

Він захитав головою.

— І мені не подобається, Веніаміне Яковичу. Ви завтра теж свідком у міліцію з ним поплентаєтеся?

Штадлер негативно замукав.

— Вас Зусель поставив до відома заздалегідь, про що відбудеться бесіда? Ні? То що ж ви купилися? Тепер ви пристебнуті до цієї справи. Подобається? І мені не подобається. Йдіть. І папірець свій заберіть із підписом. Дивно, наскільки нерозумно ви вчинили. Гаразд. Забуто навік. І ви забудьте. Як не було. Наснилося. Точно вам раджу — наснилося.

Штадлер потягнувся до папірця під тарілкою.

В останню секунду я перехопив руку і стиснув.

— Ні, громадянине Штадлер. Розписка ваша все-таки залишиться у мене. Я з документами звик працювати. А документ, тим більш із підписом, — річ на вагу золота. Правильно? Ідіть із порожніми руками. І рот пополощіть. Кров на губах. Потім будете розповідати, що я до вас застосовував тортури.

Штадлер змучено посміхнувся і показав рукою, що він язиком не базікає.