Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Усе в хаті дихало жіночим теплом і затишком.

Діти не ворухнулися, коли я їх вітально цілував. Сільський сон — найбільш цілющий і міцний.

Діденко без слів махнув рукою і буркнув, що перейде в сарай.

Я підступив до Любочки з ніжністю, але вона відсторонилася.

Хотіла лягти з дітьми на долівці, а мені поступитися скринею. Я віддав вибір печі. Щоб у всю силу згадати дитинство. Якщо вже так вийшло.

Уранці обговорювали господарську частину. Грошей, які Любочка привезла спочатку, вистачало. Купували козяче молоко, по неділях Любочка їздила на базар і розумно робила покупки. Без марнотратства. Але й картопля в хаті була, і крупа, і хліб. Чекали врожаю: моркви, огірків, картоплі, буряка і так далі по мірі часу. Люба успішно засіяла город під керівництвом Діденка. Воду носив сліпий Петро. Люба позитивно відгукувалася про нього. Навіть із теплом. Я запитав, чи не ображається дружина Петра, що він тут витрачає сили.

Діденко гмикнув. Люба зашарілася.

Ганнуся доповіла, що тітка Катя теж допомагає.

Ввечері приходить і каже Петру такі слова:

— Йдемо вже додому, сліпенький мій, а то й ночувати тут притулишся. А тебе, убогого, й не проженуть.

Я зробив зауваження, що ображати нікого не можна і треба обов’язково ночувати вдома. А то домашні хвилюються.

Адресував це Ганнусі, як старшій. На майбутнє.

Ганнуся уважно вислухала повчання і нетерпляче додала:

— А ще тітка Катя у мами завжди ввечері питає, чи не потрібен їй ще дядько Петро. Якщо потрібен, то тітка Катя залишить. Їй не шкода.

Я запитав жартома:

— А мама що говорить?

Ганнуся заявила відповідально:

— Мама каже, що їй нікого не треба.

Коли діти побігли надвір, я з жартом продовжив:

— Ну, Любо, у тебе, здається, залицяльник. Я просто хвилююся. Один на печі, то тобі мало. Другого підпустила. Воду носить. Відрами носить. Носить і носить. Аж через край виливається. Ще й я приперся. Не зайвий?