Розділ «Маргарита Хемлін Дізнавач»

Я за родом своєї діяльності давно вивчив: може бути все що завгодно. За винятком окремих збігів, які ні в які ворота не лізуть. Але навіть у таких випадках у принципі можливі. Треба їх тільки відпрацьовувати з особливою неупередженістю.

Складність для мене полягала в тому, що справа Горобчик як закрита не вимагала більше моєї участі. Відрядження я просити не міг.

Тому склався наступний план.

Узяти за власний рахунок відпустку на кілька діб. Навіть на робочий тиждень. Під виглядом того, що їду відвідати в Рябину родину. Хлопці і начальство в курсі Любоччиних труднощів зі здоров’ям. І нарешті справу Лілії Горобчик закрити під три чорти. Аж до повної ясності.

На роботі мене підкараулювала Свєтка-секретарка.

Вона гримнула на мене, ніби я стажист:

— Де ви ходите в період робочого часу? Вас начальник хоче бачити терміново.

Я її обережно прибрав з дороги. Знав, яка терміновість свербить начальству. Підполковник Свириденко Максим Прокопович відомий своєю схильністю до терміновості. Особливо як чарку пропустить.

Посміхнувся і з цією усмішкою смикнув двері кабінету на себе. Просто собі в груди.

Свєтка голосила мені в саму потилицю.

Свириденко сидів за столом і крутив телефон. На мене не поглянув.

Гавкнув у слухавку:

— Доповідати щогодини! Ти мене знаєш!

Шваркнув слухавку на апарат і тільки тоді підвів голову на мене.

— Ну що, Цупкий, дострибався козлом? Дострибався!

— Якщо ви, товаришу підполковник, стверджуєте, отже, дострибався.

— Сідай.

Я присів.

— Є відомості, що ти ведеш себе врозріз із соціалістичною законністю. А простіше кажучи, лізеш до чужих баб. Руки розпускаєш на всі боки. Ображаєш шанованих людей. Використовуєш службове положення. Перевищуєш владу. Коротше, смикаєш нерви народу. Громадськість вимагає вжити заходів. Виправдовуватися будеш? Чи відразу врахуєш і більше такого не допустиш?

Я згідно кивнув і витягнувся в струнку від спини до голови. Але з місця не підвівся.